Євген Здебський: «Я йду на грані і дякую долі, що мені вдається так йти!»

05.04.2021

19:45:21

Поділитись:

Привітний, простий, щирий, з ним легко спілкуватися і приємно мати справу. Його поважають і шанують, до нього прислухаються, приходять за порадою. А ще він дуже любить свій рідний Нараїв і робить усе для того, аби село розвивалося і процвітало. Тож зовсім не дивно, що Євген Григорович Здебський ось уже 35 років очолює Нараївську громаду, виграв аж 10 виборчих перегонів! Напередодні свого 55-річчя він поділився з нами секретами успіху в самоврядуванні, розповів про особливості роботи з людьми, про родину і захоплення, про мрії та плани.

Хотів стати військовим льотчиком

Євгене Григоровичу, ким мріяли стати в дитинстві?
Коли був малим, то мріяв стати військовим, а вже у 10-му класі планував бути військовим льотчиком, а після закінчення школи бачив себе футболістом. Я так довго мріяв, що аж пішов до армії. Два роки служив в Угорщині. Після проходження служби планував поновитися на навчанні в Львівському аграрному університеті на факультеті «Економіки та організації сільськогосподарського виробництва». В той час усі хотіли бути головою колгоспу, бо це була найпрестижніша професія в селі. Я не так хотів бути головою, як прагнув щось робити. Планував після армії продовжити навчання, бо школу закінчив на відмінно. Коли вже мав від’їжджати, мене запросили до голови колгоспу і сказали, що я маю очолити Нараївську сільську раду. Мені тоді було 20 років і я не хотів туди йти, але, напевно, я був єдиною людиною у колгоспному апараті, яка не конфліктувала ні з ким. Довго відмовлявся від цієї посади. Коли до мене дійшло, що цього робити не можна, то ми заключили своєрідний договір: 1 липня люди мене обирають головою сільради, я працюю 2 місяці і 1 вересня їду на навчання. В результаті я так і нікуди не поїхав, перевівся на заочну форму. Перші три курси закінчив на відмінно, мріяв про червоний диплом, але згодом нахапався четвірок. Після закінчення аграрного університету одразу поступив у Львівський університет ім. І. Франка на юридичний факультет, продовжуючи працювати головою сільради.
Як захопились футболом?
Я завжди був організатором матчів, хоч в молодості сам із задоволенням грав у футбол. Наша команда має багато кубків. Цього року зайняли третє місце в Тернопільській області. У свою команду завжди обираємо найкращих гравців. Я не пропустив практично жодної гри.

Рекордсмен у самоврядуванні

За 35-років перебування на посаді голови пригадайте Ваші найвагоміші здобутки…
У 1991 році ми заасфальтували в Нараєві майже всі вулиці. То був не лише щасливий випадок, а й бажання, бо робили центральні дороги, а за вулиці треба було домовлятися окремо. Це була авантюра, але я домовлявся з хлопцями, які вночі асфальтували вулиці Нараєва, а зранку будували державну дорогу.

У 2008 році ми відкрили у Нараєві дитячий садок, який був закритий за часів колгоспу. Відновили одну повстанську могилу на Кулебах, другу на Запусті. З 1991 року в першу неділю липня організовуємо фестиваль повстанської пісні. З 1998 року почали запрошувати творчі колективи з сусідніх областей. Перед початком цього фестивалю я тиждень сиджу на тій могилі, щоб привести її до належного вигляду.

Також ми перекрили школу, встановили твердопаливний котел на дрова, бо Нараїв не газифікований. Зважаючи на моє хобі, збудував біля школи футбольний майданчик. Постійно підтримую футбольну команду нашого села, котра постійно бере участь в обласному чемпіонаті.

Чим ще живе село?
Село – то своєрідна сім’я. Тут є старші й немічні, які потребують уваги, є молоді, які теж цього потребують, і є зрілі люди, які хочуть десь працювати і мати зарплату. Їх усіх треба задовольнити. Когось треба вислухати, комусь чимось допомогти, когось взяти на роботу, щоб не їхав на заробітки. Ми плануємо будувати тут пластмасовий і сміттєпереробний заводи. Наразі залучаємо інвесторів, щоб мати за що будувати.
В чому секрет Вашого довголіття у самоврядуванні?
Люди хочуть, аби ти розмовляв з ними на одному рівні, бо якщо ти розмовляєш з ними однаково, значить ти свій. А коли ти себе піднімеш вище, то відриваєшся від них. Навіть якщо розрив дуже маленький, але за рік-два він стане дуже великим. Ти не будеш знати, чим живуть люди, а вони тобі не скажуть. Коли ти з ними всюди, то вони діляться з тобою усім, тому ти живеш з ними, як одна сім’я.

Рятував людей від вогню та замерзання

Пригадайте найяскравіші моменти роботи з людьми…
Бувало різне, бо то є життя. От приїхав додому і побачив, що у сусідки хата горить. Виламав двері, забрав з підлоги жінку, яка вже задихалася, виніс на подвір’я і викликав пожежників. Коли йшов у палаючу хату, то не думав про те, що вона може завалитися і поховати нас обох. Але Бог помилував і мене, і ту жінку. Вона до сьогодні жива, а я щасливий, що врятував її життя. Одного разу я їхав і побачив на дорозі чоловіка, що замерзав. Взяв його на плечі, поклав у машину, завіз до хати, зігрів і він досі живий.
Наприкінці 2020 року ви очолили Нараївську ОТГ, значить Вам довіряють люди з усієї округи?
Всі села, що входять в нашу ОТГ, прилягають до Нараєва і за роки своєї роботи я в них неодноразово бував. Вони бачили мою роботу. Тут ми засвітили 6 підстанцій, тому Нараїв уночі світиться краще, ніж Бережани. Ми купляли дорогі ліхтарі, світлодіодні лампочки, які досі світять. Зараз проводжу вуличне освітлення в інших селах.

Хочу, щоб в громаді всі були відкриті до спілкування. Я нічого не приховую ні від кого – маю те, що маю. Треба допомогти – поможу, треба посварити – посварю, пожертвувати – пожертвую. Головне, щоб люди були щасливі, щоб вони розуміли, що вони на цій землі дарма не живуть, що вони мають до кого звернутися і з ким вирішити свої проблеми. Я постійно на зв’язку, до мене може зателефонувати чи прийти будь-хто. Зі мною радяться стосовно різних питань.

Я хотів би, щоб в кожному селі нашої громади було так, як у Нараєві. Але для цього потрібні кошти та розуміння з боку людей, адже я хочу зробити, щоб їм було краще. Усвідомлюю, що після розформування колгоспів, села поволі вимирають, але я вірю, що все так не буде. Бо, приміром, у тому ж Львові не будуть усі жили один на другому і коли побудують дороги, то люди будуть собі шукали місце в селі, бо тут чистіше і спокійніше.

Набирається позитиву, обходячи господарку

Розкажіть про Вашу сім’ю.
З дружиною познайомився, коли вона вчилася в школі, мала 14 років, а я вже був головою сільради. Разом ми вже 28 років. Маємо сина і невістку. Вони живуть і працюють у Тернополі.
Вдома маєте господарку?
Аякже. До 2015 року навіть корову тримав! Щоранку прокидаюсь о 6-ій годині, щоб обійти господарку – качки, кури, свинка, песики. До 8-ї ранку я не працюю, а набираюся позитиву, – я з ними живу. Хочу собі ще й бджоли завести. У Рекшині є староста-бджоляр, тож коли я навідуюся до нього, то не можемо вийти з пасіки. Цієї весни хочу взяти у нього два вулики і розводити власну пасіку, бо мені це цікаво.
Як відпочиваєте?
По заморських краях не їжджу. Востаннє був за кордоном ще коли служив в армії. Хоча деколи їду на тиждень-два, щоб перезавантажити свою голову від надміру інформації. До 50 років я не розумів, що таке відпустка, а зараз трохи тяжче. У Нараєві є своя аура і свій дух, тут мені ніхто не буде палити шини і кричати: «Ганьба!». Я йду на грані і дякую долі, що мені вдається так йти! Виграв 10 перегонів із великою перевагою, бо маю файну команду, з якою перемагаю всюди!
Як Ви ставитесь до ювілеїв?
Свій день народження завжди святкую. Найперше тому, що це можливість зібрати всіх друзів, по-друге, я прекрасно розумію, що став на рік старший і на рік наблизився до смерті. Завжди стараюся привітати всіх працівників сільської ради, депутатів, керівників установ із їхніми днями народження. Хочу, щоб вони розуміли, що я про них пам’ятаю. Мене теж усі вітають.

Спілкувалася Леся Заморська