Є гарна школа в Яструбові. А мудрі вчителі навчають дітей розуму й побожності

Заясніла, зацвіла вишиванками Яструбівська школа, а в них заусміхалися очі хлопчиків і дівчаток та їхніх наставників.

— Наші діти шанують народні звичаї і традиції, як і їхні батьки, — наголосив у розмові зі мною директор Мирослав Гніздюх, котрий у день вишиванки також одягнув сорочку з узорами. — А навчатися вони мають чому і що успадковувати — теж. Бо Яструбово — село хоч порівняно й недавнє, але славне.

І Мирослав Володимирович розповів цікаву історію села, яке виникло у 1897 році. Про це, до речі, описує відомий краєзнавець Володимир Хома у своїй книжці «Столітнє село Яструбово».

...Коли будувалася залізнична магістраль Тернопіль—Ходорів, то біля Купчинців і Денисова почали селитися перші мешканці, здебільшого ті, що працювали на колії. А перший поїзд через станцію Денисів—Купчинці пройшов 25 січня 1897 року. На нього збігли дивитися жителі навколишніх сіл, особливо дітвора. У будівництві цієї вітки залізничної магістралі брали участь не лише робітники з місцевого населення, а й з Австрії, Італії, Німеччини, Росії. Було споруджено гарний двоповерховий вокзал, а вбік від нього, неподалік від Стрипи, водокачку. А саму залізничну станцію було збудовано на панських полях Завістовського, на гербі якого був яструб. Навколо станції почали будуватися перші жителі і це поселення отримало назву Яструбово.

За панської Польщі в Яструбові діяла початкова школа (на гарнізоні, називали) в тісному приміщенні, де навчання проводилось в основному польською мовою. Різне пережила школа і освітяни. Але батьки прагнули вивчити своїх дітей, тож посилали, після чотирьох років навчання, до Купчинецької середньої.

Понад тридцять років завідувачкою була Марія Загородна, її змінила Єфросинія Стецько, яка була на цій посаді аж до 93-го. Дітей навчалося тоді близько пів сотні, бо село це (таким воно є й тепер) — перспективне. Багато тих, що навчалися мудрості в стінах цієї старенької альма-матері пізніше здобули вищу освіту й стали відомими особистостями, — продовжує пан директор. — А добре вміння старанних педагогів успадкували молоді, ті, що прийшли після них і присвятили своє життя дітям. Забігаючи наперед скажу, що професія вчителя в Яструбові поважана, бо в школі вже працюють сімейні династії.

Із настанням незалежності України громада порушила перед владою питання про відкриття в селі неповної середньої школи. І у 1993—94 навчальному році почала діяти дев’ятирічка, в якій навчалося понад 120 учнів. А через деякий час школа перейшла до нового приміщення.

— Ось цей триповерховий будинок збудував Яструбівський залізобетонний завод для своїх працівників. Та його директор — мудрий і далекоглядний керівник Ігор Макогін вирішив віддати приміщення під школу. І вписав своє прізвище в історію села, — з вдячністю каже Мирослав Володимирович.

А заступниця директора Галина Думка згадує, як багато праці вклали працівники школи, батьки, аби довести цей навчальний заклад до ладу. Бо ж своїми руками білили, фарбували, прибирали...

— Та завзяття й бажання нам не бракувало, — зізнається Галина Іванівна.

— Так само, як і тепер, — стверджує Мирослав Гніздюх, котрий на посаді директора у Яструбівській школі вже понад два десятки літ. В цьому навчальному закладі є 77 учнів, 17 вчителів, дев’ять навчальних кабінетів, діє їдальня, а на подвір’ї — просторий добре обладнаний спортивний майданчик.

Яструбівські учні здобувають призові місця на олімпіадах із різних предметів, — і мій співрозмовник називає прізвища призерів. Це, зокрема, Юлія Остапів, Тетяна Мнюх, Вікторія Фанок, Вікторія Кондрат.

А всі вони, ці ясноокі допитливі хлопчики й дівчатка, понад усе люблять своє село, рідну неньку-Україну і Бога. І прославляють їх, як я переконалася, переглядаючи альбом «Навчально-виховний процес у Яструбівській ЗОШ І—ІІ ступенів», виготовлений Г. І Думкою, — в піснях та віршах під час різних заходів, які проводяться у школі. А це — День першого дзвоника, свято Миколая, Шевченківські дні, День вишиванки, козацькі забави, перше причастя. Запам’ятовуються учням і міжнародні дні рідної мови, години пам’яті, прийняття початківців у соколята, дні здоров’я та охорони довкілля, а також провідування людей похилого віку в Денисівському геріатричному центрі. Можна назвати ще багато інших урочин, які проходять під керівництвом мудрих педагогів, для яких, як стверджує Галина Іванівна, є кредо: «Люби тих, кого навчаєш, і люби те, чого навчаєш. Навчаючи, май ідею в голові, розум — у серці та Бога — в душі».

Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК.

с. Яструбово Купчинецької ОТГ Тернопільського району.

Останні новини

Всі новини