Митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор (ПЦУ) відвідав Борщівське благочиння з архієрейським візитом. Разом із архієпископом Павлом вони звершили Божественну Літургію в храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього у с. Монастирок з нагоди 450-річчя святині.
Архієреям співслужили настоятель храму, намісник Свято-Вознесенського монастиря ігумен Миколай (Хмарний), Борщівський благочинний протоієрей Іван Яворський, запрошене духовенство.
Після служби освятили нові дзвони та помолилися за спокій отця Феодосія, який присвятив своє життя служінню громаді.
Нагадаємо, що легенди та перекази про Язичницьку печеру розповідають, що в IX столітті місцеві печери освятили християнські ченці. Влаштували там келії, а біля однієї стіни обрали місце для вівтаря. Намалювали Бога поверх іконоподібного рельєфу каменю. Проте фарба постійно зникала, скільки б її не поновлювали. Нині в печері відновлено на стіні ікону.
Поруч з невеличкими лабіринтами монастиря — величезний камінь-дольмен, поставлений на невеликі камінці, які слугують йому своєрідними «ніжками». Перед великими релігійними празниками в заглибину, вирубану в формі хреста, заливають воду. Через три дні вона і дно видовби набувають кольору крові.
Неподалік — споруди монастиря XVI століття. Ченці збудували невеликий дерев’яний храм, який в 1530 році згорів. Від храму залишився великий мармуровий куб, за допомогою якого в захристії здійснювали таїнства, та ікона Богоматері. На честь вцілілої ікони й назвали відбудовану в 1560 році церкву Успенською. Переповідають, близько трьохсот років тому, поруч, у печерному храмі невідомо звідки з’явився дерев’яний хрест. Монахи та священники вирішили перенести його до сусіднього села, однак через кілька днів хрест знову з’явився в Монастирку. Через це знамення храм названо на честь Воздвиження Хреста Господнього. Рештки хреста й дотепер зберігаються в храмі як цінна реліквія.
Навколо печер — дерев’яні хрести. Це кальварія, Хресна Дорога, але не звичайна. У тверду землю вкопано 12 хрестів, кожен з яких знаменує не етапи сходження Христа на Голгофу, а одну з сільських родин, яких колись було дванадцять. Раз на рік у село з’їжджаються вихідці з Монастирка і прикрашають зеленню свій хрест.
