Як ви думаєте, чи можна бути розстріляним за концепцію розвитку садівництва країни? – ставить запитання і на нього ж відповідає на своїй сторінці в мережі FACEBOOK відомий громадський діяч Олег Вишняков. – На жаль, відповідь – так, якщо йдеться про Радянський Союз і Володимира Симиренка. Цей видатний український помолог і селекціонер плодових культур народився 127 років тому. Думаю всі ви куштували яблука Симиренка – сорт, який вивів батько Володимира – Левко. Та мало хто знає, наскільки тяжка та несправедлива доля і батька, і сина.
Батько Володимира походив з роду відомих цукрозаводчиків. Левко Платонович цікавився садівництвом та селекцією, мав активну громадянську позицію – був учасником руху народників, через що за часів імператора Олександра II був висланий до Східного Сибіру. Але там чоловік продовжував займатися садівництвом. До речі, саме завдяки його роботі багато жителів Сибіру вирощують деякі морозостійкі овочі.
Після повернення із заслання подружжя оселилося у родинній садибі Платонів хутір (нині – Черкащина). Володимир був третьою дитиною у родині. Змалку хлопець любив садівництво, тому батько навчав його усьому, що сам знав. Володимир був здібний до науки – закінчив Київську гімназію та самотужки вступив на агрономічний факультет Київської політехніки. Його цікавила наукова робота, відкриття, все те, що може вплинути на розвиток садівництва.
Батько Володимира Левко Симиренко загинув при нез'ясованих обставинах 6 січня 1920 року. За рік до цього померли його брати Микола та Олексій. За однією з версій, Левка вбив чекіст.
З приходом радянської влади Помологічний розсадник, який створив Левко Симиренко, був націоналізований. Аби бодай якось зберегти роботу батька, Володимир звернувся до всіх можливих органів для того, щоб створити на його базі Мліївську садо-городню дослідну станцію. І йому це вдалося. Врешті, самого Симиренка-молодшого призначили її директором.
Володимир горів ідеями розвитку садівництва, проводив досліди, знаходив нові шляхи та форми розвитку науки. Його вклад у помологію був неоціненним. Незабаром Симиренка запросили очолити Всесоюзний науково-дослідний інститут садівництва.
Володимир Львович розробив систему поділу інституту на станції і повномасштабний план розвитку галузі по всьому Радянському Союзу. 14 липня 1930 року на зборах Президії Академії сільськогосподарських наук під керівництвом Миколи Вавилова, цей план був схвалений. Тоді ще ніхто не знав, що цей план – підписаний вирок Володимиру Симиренку.
Тут у гру вступив «улюбленець Кремля», старий науковець Іван Мічурін. У місті Козлов Тамбовської області на базі свого розсадника він створив Інститут північного садівництва і став тягнути ковдру на себе.
Спершу Мічурін звернувся до влади з ідеями, які просто сплагіатив у Симиренка. Сам пропонував речі, які були тотальною нісенітницею. Володимир Симиренко виступив з різкою критикою його нездійсненних планів: «Я з мічурінським методом не згоден, не визнають його й інші вчені. Іван Володимирович вважає, що можна, використавши схрещування, отримати гібриди і можна за допомогою виховання (методу ментора) змінити генетичні властивості гібридів. Я в це не вірю і вважаю, що це не метод, і такий погляд має більшість вчених як в нашій країні, так і за її межами», - заявив Володимир Львович на нараді садівників в Москві.
Після цього сам Мічурін і його прибічники почали писати доноси на «контрреволюційного діяча» Симиренка. І вони подіяли.
Уперше Симиренка заарештували одразу після Різдва – у ніч з 7 на 8 січня 1933 року. Володимира Левковича звинуватили у контрреволюційній діяльності, засудили до 10 років таборів. Врешті вирок пом’якшили та відправили Володимира у Херсонську виправно-трудову колонію №29, де той завідував місцевим городом.
У 1937 році Володимира Львовича звільнили з колонії «за чесну працю і високі показники діяльності». Але воля для Симиренка була надто короткою. Він хотів поїхати у Москву до свого старшого друга, іншого видатного науковця Миколи Вавілова, який відіграв важливу роль у його долі. Дістався московського вокзалу, де його заарештували вдруге і відправили на Луб'янку. Там у одній з камер Симиренко провів майже рік. Тортури, катування, допити…Врешті науковця заслали в місто Обоянь неподалік Курська. Він продовжував займатися садівництвом, висадив цілісінький сад… який став його живим пам‘ятником. Бо Симиренко все одно загрожував комусь. 2 вересня 1938 його засудили до розстрілу. Вбили його через кілька тижнів – 17 чи 18 числа.
Володимир Симиренко був видатним науковцем та садівником. Це знали навіть за межами колишньої радянської імперії, тому реабілітували вченого вже у 1957. Він помер просто за те, що наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою влади.
Вічна пам’ять талановитому майстру своєї справи!
