У разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної і комунальної власності суб’єкт господарювання (орендар) повертає орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, та сплачує орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді). Про це повідомляє Земельний фонд України, пише AGRONEWS.UA.
Статтею 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) визначено, що оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі – орендна плата).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. У випадку припинення права користування земельною ділянкою, згідно з п. 287.1 ст. 287 ПКУ плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році.
Відносини, що пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-ІV зі змінами та доповненнями, а також Законом № 161, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, та договором оренди землі.
Відповідно до ст. 4 Закону № 161 орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Орендарями земельних ділянок згідно з ст. 5 Закону № 16 є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону № 161).
Абзацом третім частини першої ст. 15 Закону № 161 передбачено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є дата укладення та строк дії договору оренди.
Об’єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону № 161).
У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша ст. 34 Закону № 161).
Враховуючи вищевикладене, у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної і комунальної власності суб’єкт господарювання (орендар) повертає орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. При цьому, орендар сплачує орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді).
