01.11.2024
$
41.22
€
44.85
Dublin
13.2
°С
Перша половина жовтня рясніє важливими датами, зокрема першого жовтня ми відзначали велике релігійне свято – Покрову Пресвятої Богородиці, а також національні – День українського козацтва, День УПА, День Захисників і Захисниць України і Міжнародний день музики, 5 жовтня – Всесвітній день вчителя, а 15 – Міжнародний день сільських жінок. Музика, педагогіка і життя в селі – це те, без чого не уявляє себе композиторка, вчителька із понад 40-річним досвідом роботи з дітьми, жителька села Гнилички Скориківської громади, заслужена працівниця культури України Надія Галабурда. Власне про це ми і розпитали її трохи детальніше.
– Пані Надіє, роль музики у Вашому житті годі переоцінити, тож що значить для Вас День музики?
– В мене щодня День музики, бо все моє життя пов’язане з музикою – і спілкування з дітьми з музикою, і всюди музика. Навіть вібрація шелесту листя, шум дощу, голоси котиків і песиків – це все Божі звуки, ми живемо в цій аурі і вона є музичною. Люди, тварини, рослини – все має свою вібрацію і свій звук. Між ними повинна бути гармонія, проте її нема через різні негативи, лихослів’я. Особисто мене це страшно болить, бо як читаємо в Біблії, усі погані слова йдуть не від Божого начала. Тому люди мають розуміти, що не треба вживати таких слів. Я постійно спілкуюся з дітьми і такого нашестя поганих слів як тепер, не було за моєї пам’яті.
Мені хочеться, щоб День музики як свято було більш мажорне у світі, бо зараз дуже багато мінору і негативу всюди.
Надія Галабурда з чоловіком Євгеном, який теж є вчителем музики
– Наразі Ви готуєте до друку свою чергову книжечку-пісенник. Які твори пишуться Вам під час війни?
– У мене як авторки пісень є ще багато неопублікованих творів, тож я працюю над тим, щоби підготувати до друку свою десяту збірочку. Наразі вона в стадії формування. До неї увійдуть і теперішні пісні в тому числі й воєнної тематики. Ті всі емоції, переживання, стресові ситуації, пов’язані з війною, переливаються в ноти, в музику. Це, зокрема, твори «Твоя і моя війна», «Перестаньте стріляти». Дуже багато мені пишеться молитов із проханням до Бога допомогти врятувати Україну. Є текст Романа Завадовича «Всевишній Боже, світу Володарю», слова якого дуже актуальні для нинішнього часу, тому я написала музику до нього.
– За понад 40 років педагогічної роботи Ви маєте сотні вдячних випускників, які Вас люблять і цінують. В чому секрет Вашої вчительської майстерності?
– Дітям треба змалку прищеплювати любов до рідної мови, пісні, молитви, фольклору, звичаїв, традицій. Найбільше, що ми можемо зробити, то цілеспрямовано виховувати дітей українським словом, музикою, національним багатством – народними і сучасними дитячими піснями, будуючи з тих складових внутрішній світ дитини. Українство не можна нав’язати, його треба відчувати, ним треба дихати, щоби дитина відчула правдивість цих переконань, адже діти – то індикатори.
За 42 роки педагогічного стажу я виховала сотні дітей, багато з яких обрали собі музичну дорогу в житті. Навіть ті, котрі обрали собі іншу професію, все одно при зустрічах зі мною з приємністю згадують уроки вокалу, в них світяться очі, а це значить, що навчання у музичній школі не пройшло марно.
У День вчителя мені завжди приємно чути від своїх учнів слова вдячності, що їм потрібні ті знання, які ми їм передаємо, що це йде їм лише на користь. Щоразу мене тішить, коли діти бачать красу й барви нашого світу, бо в тому наша українська душа. На кожному уроці мені цікаво спостерігати за дітьми, бо вони співають образно, діляться зі мною своїми секретами.
Я сама змалку дуже любила спостерігати і гратися з ляльками чи іншими дітьми у вчительку. В мене хор був змалку, тому я, напевно, мала таке вроджене бажання спілкуватися з дітьми, вчити їх. Мені здається, що дуже важливо в житті кожного зустріти того доброго вчителя, ту людину, яка могла б тебе зацікавити, відкрити твої таланти і допомогти їх розвинути. Я не знаю, як би склалося моє життя, якщо б в ньому не було музичної школи, музучилища. Тому дуже вдячна тим людям, які мене вчили, вели, розвивали мої природні задатки. Але найперше я дуже вдячна Богові за те, що в мене була така бабця, яка віддавала мені свою душу і хотіла, щоби я вчилася в першу чергу. Також бабця навчила мене на перше місце завжди ставити Бога і ніколи не втрачати людяності. Тож по відношенню до своїх учнів, з висоти свого життєвого і педагогічного досвіду, я стараюся своїми творами, добром, безпосередністю в спілкуванні, дружнім ставленням виполювати з дитячих душ той бур’ян, якого зараз дуже багато.
Надія Галабурда на сцені разом зі своїми учнями
– Ваше життя пов’язане із трьома селами Скориківської громади – Кошляки, де Ви народилися і викладаєте вокал у філіалі музичної школи, Гнилички, де мешкаєте і створили народний вокальний жіночий ансамбль «Джерело», і Нове Село, де викладаєте у дитячій музичній школі. Як воно бути сільською жінкою?
– Жити у селі – це багато працювати. Колись був час, що ми з чоловіком дуже багато працювали біля землі, бо мали паї, цілі канікули сапали городи, виполювали бур’яни з землі. Але якщо людина працює, рухається, посадить чи засіє в землю квіточку, а потім бачить, як вона розцвітає, то навіть попри втому і порепані руки, коли бачить ту красу, то забуває про те, що важко. Земля облагороджує і додає нам сили. Ми – люди землі і нам добре тут. Наша свята українська земля така багата, така щедра, вона найкраща в світі, бо ми тут народилися, тому яблуко зі свого саду для нас найсмачніше. Ми пустили коріння в цій землі в прямому й переносному значенні. Ми не будемо українцями, якщо не будемо знати свого минулого, своєї історії, культури, якщо не будемо передавати свої знання і цінності дітям, якщо притопчимо своє коріння і не будемо живитися соками рідної землі. Наша сила – у зв’язку минулих і теперішніх поколінь і в передаванні досвіду нашим нащадкам.
Розмовляла Леся ЗАМОРСЬКА
