Третя поетична збірка тернопільської журналістки Наталіі Лазуки «Записи на кіноплівці» побачила світ у видавництві «Підручники і посібники». Книжка – дуже особлива для авторки, адже вона пов’язана з її дитячими спогадами. Наталя виросла серед кіноплівок, оскільки її мама працювала кіномеханіком.
«Ця книжка є важливою для мене у всіх сенсах, бо це не лише пам’ять про екран і кінобудку, у якій виросла, це і книжка-танець. Історія про потребу спілкуватися. І діяти. Про те, що часто залишається за кадром і фонить. Навіть більше – дзвенить. Дзвонить в усі дзвони», – зазначила Наталія Лазука.
Назва «Записи на кіноплівці» теж невипадкова, бо кіноплівка для авторки є символом пам’яті. Це історії, що зберігають моменти, які фонять у серці, немов кадри старого фільму. Це не лише спогади про кіно, а й метафора життя, в якому важливі миті назавжди закарбовуються в душі. Поетка називає свою книгу «книжкою-танцем», яка передає ритм життя, потребу спілкування та дії, а також відкриває те, що залишається «за кадром».
До збірки увійшло 65 поезій. Усі вони дуже образні, експресивні, філігранні, адже авторка досконало володіє словом, вміє майстерно передати враження й сенси. В неї цікаве й дуже оригінальне бачення світу, вірші легкі, повітряні, тож читаються на одному подиху й залишають особливий післясмак. В них – сама Наталя – чарівна леді, яка вміє «переплавити у золото все пережите – ось моя матриця», «залишає сліди і слова біля вас, світить довго свічками і тілом», «виймає на світ усю багатогранність відчуттів – їх океан, пірнає у слово», «пересіває події, страхи, людей крізь сито». Поетка вміє «тримати в грудях себе, а в очах світло», зізнається, що «перли народжуються завдяки болю».
Особливе місце в житті й творчості Наталі займає танець, вона любить червоні туфлі й сукні: «Червоні туфлі – найважливіша річ в моєму гардеробі», «Танець вчить не забувати бути щасливими тут і зараз».
В поезії Наталі важливою є пам'ять роду. Так про нерозривний зв'язок із мамою йдеться у віршах: «Скажи мені, мамо, чи в тому, іншому світі…», «Мамо, ти записала на кіноплівках мій код…», про важливу роль батька у поезії «Тато тримав під руку і говорив про опори», про мудрість бабусі – «– Дитино, умій триматись за себе і тримати паузу…», «Жінки у моєму роду солодкі…».
Своє відлуння у віршах авторки має й повномасштабна війна: «З початком війни українці вдягають простий одяг і кросівки, вишиванки й самобутність – гламур вже не в моді», «Удома новини про друзів, що відходять на фронті. Про що ж вони думали в останні хвилини життя ті, що двохсоті? Боже, дай можливості встати і йти хоча б трьохсотим. Хоча би встати. Втрати, втрати, втрати…».
Своїм читачам Наталя Лазука щиро рекомендує: «Серед галасу душу свою почуй, з-поміж усіх охочих запхати тебе в рамки уявлень своїх… », «Замість порожніх людей і порожніх розмов минай всі пастки, маніпуляції темні. Тіло тренуй, шукай любов і вдоскональ іноземну…».
Леся ЗАМОРСЬКА