У СТОВ «СЛАВУТИЧ» ГОСПОДАРСЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

У №1 інформбюлетеня  «АГРОТУР» ми розповідали про СТОВ «Славутич» і його директора  –  знаного аграрія Тернопілля Борислава Довгаля, який у буремні 90-ті  не лише зумів зберегти господарку з центром у Великих Вікнинах і  втримався разом з нею в епоху економічних перетворень, а й розвинув її в сучасне конкурентноздатне на ринку сільгосппродукції агроформування. Хоча пан Борислав ще і не мріє про заслужений відпочинок, але дбає, щоби справа його життя була гідно продовжена. 

До керівного складу СТОВ «Славутич» входить його син – Андрій Довгаль. Він є одним із засновників і заступником керівника сільгосппідприємства, на якому працює уже майже два десятиліття, упродовж яких проявив себе високопрофесійним господарником. 
Визначальним у становленні майбутнього ефективного менеджера агровиробництва і загалом людини, за словами пана Андрія було те, що він зростав, виховувався і переймав життєвий досвід у працьовитій селянській родині.
– Я виріс у звичайній сільській сім’ї – і город був, і корову тримали, – каже Андрій Довгаль. –Батько з мамою зранку до ночі працювали у колгоспі, а я допомагав бабусі поратися у присадибній господарці. У Великих Вікнинах пройшло моє дитинство, закінчив школу, звідси поступив до Тернопільської академії народного господарства (тепер – ЗУНУ) за спеціальністю економіст сільського господарства. Після завершення навчання повернувся додому, де з 2005 року працюю у місцевому сільгосппідприємстві.
Тож Андрій Довгаль вже майже два десятиліття є одним із керівників СТОВ «Славутич», має чималий управлінський досвід в агросфері та зробив власний вагомий внесок розвиток цього сільгосппідприємства.
– Якщо порівняти з тим часом, коли я прийшов на роботу і зараз, то в нашій господарці за ці два десятиліття дуже багато чого зроблено, – стверджує один із керівників агроформування. – Тоді ще були такі трактори як Т-150, ДТ-75, «Молдаван». Використовували ще склади, в які збіжжя можна було заносити лише мішками. Усе це відійшло в минуле. Зараз ми придбали досить багато сучасної високопродуктивної техніки, розбудували виробничі приміщення. СТОВ «Славутич» – самодостатнє як у агровиробництві – від посівної до збору врожаю, так і в тваринництві – від заготівлі до подачі на ферми – господарство із замкненим колом виробництва. Маємо дуже багато висококваліфікованих як агрономів, зоотехніків та інженерів, так і фахівців рядового класу. Загалом у нас, хоч і молодий, але вже спрацьований роками колектив.
У цьому сільгосппідприємстві дбають про кадри, тому тут майже відсутня їхня плинність. Ставку роблять в основному на місцевих жителів. Виняток становлять хіба що високопрофесійні водії багатотоннажних автомобілів. Люди тут працюють роками, бо їх стимулюють і зарплатою, і людяністю, і допомогою. 
– В основному у нашій господарці – усі місцеві працівники, – додає пан Андрій. – Лише на роботу водіїв фур змушені були запросити з інших місцевостей. Саме молодих висококласних водіїв, які володіють усіма необхідними  засобами, від чого залежить рух авто, його простої на митниці тощо не лише в Україні, а й у ЄС відповідно до вимог Євроспільноти. Своїми успіхами СТОВ «Славутич» завдячує саме власному колективу, основу якого становлять високопрофесійні 30-40-річні фахівці. Подяки за наполегливу працю заслуговують усі наші працівники, але серед них найбільше хотів би відзначити механізаторів, які успішно працюють на сучасних і тракторах, і зернозбиральних, й силосних комбайнах. Це Анатолій Душка, Володимирр Горошко, Віталій Гой та Олександр Слабкий. Трудиться у нас і молодий, але  високопрофесійний агроном Андрій Ладюк. Марія Штогун працює  зоотехніком. Також задоволені роботою головного ветлікаря Олександра Ізерського. Бухгалтером, завскладом і завтоком у «Славутичі» працює моя дружина, яка є своєрідною берегинею нашої господарки.

СТОВ «Славутич» обробляє 2,5 тис га землі у селах Кременецької, Вишнівецької та Борсуківецької громад. На відміну від багатьох із своїх сусідів, які культивують якусь одну культуру, їхнє агроформування, має широкий спектр посівних площ. 
– Висіваємо пшеницю озиму, ячмінь ярий і озимий, цукровий буряк, кукурудзу, соняшник, горох й так, як маємо тваринництво – ще й кормові культури – люцерна, конюшина. А щоб не виснажувати ґрунти, дотримуємося сівозміни. Якщо, не дай Боже, на якійсь культурі попадаємо в просак, тоді нас фінансово витягує інша, –  розповідає пан Андрій.
Незважаючи на війну, економічні негаразди й проблеми зі збутом продукції, багатовекторне сільгосппідприємство, яке Андрій Довгаль спільно з батьком очолюють, уже досягнуло вагомих здобутків. Не лише зібрали пристойний врожай традиційних культур, а й уже налагодили у нинішній складний час збут одного з видів своєї продукції за кордон. Для цього придбали 5 зерноновозів (5 фур). Майже весь ріпак, соняшник, зернові культури вивозили за межі нашої держави – у Польщу, країни Прибалтики, Румунію, Болгарію.
– Уже розпочали копати цукровий буряк і збирати з полів кукурудзу. Стосовно зернових, то пшениця в нас вийшла по 9 т з гектара,  ячмінь десь – по 7 т з гектара. Ми сіємо пивоварний вид ячменю, котрий донедавна  реалізували винятково в Україні, а нині ж вивозимо його до Литви. Збирали цю культуру в жнива, і її одразу ж можна було продати за вигідними цінами. Цього року менш сприятлива ситуація на вітчизняному ринку, але альтернативу цьому знайшли не гіршу. Уклали договір з однією із литовських фірм і вже реалізуємо туди наш пивоварний ячмінь за валюту. А податки від цього справно сплачуємо  державі, – підбив підсумки сільськогосподарського  року, що завершує ходу, Андрій Довгаль.
Запорукою успіху в рослинницві СТОВ «Славутич» є в тому числі і їхня продуктивна та взаємовигідна співпраця з партнерами у сфері насінництва та захисту рослин.

– В основному ми співпрацюємо по насінню та засобам захисту з фірмами  «Сервіс-Агрозахід» та «Спектр-Агро». Є й інші, але це наших два надійних постачальники, які між собою за нас конкурують. Ми вибираємо кращі з їхніх пропозиції, – наголошує аграрій.
Господарство у складний для економіки держави період ще й повноцінно розвиває тваринництво. І в цьому напрямку сільгоспвиробництва теж є багатовекторним. У «Славутича» є всі його підгалузі – молочне і м’ясне скотарство та свинарство. Зберегли тваринництво ще зі старих часів, частково реконструювали фермські приміщення і придбали нове обладнання. Тут  постійно розвивають галузь і покращують умови праці для її працівників.
– Звичайно, що нині важко утримувати тваринництво. Вирощуємо 700 голів ВРХ, маємо 200 голів молочного скотарства та вигодовуємо 600 голів свинарства. Якщо стосовно молочного скотарства, то в нас роками налагоджено гарні ринки збуту. Зокрема продуктивно співпрацюємо з тернопільською «Молокією». Це порядні партнери, котрі вчасно розраховуються за надану їм продукцію сприятливою в міру їхніх можливостей ціною. З м’ясним скотарством дещо гірша ситуація, так як вирощуємо бички. Їх до війни в нас купували іноземні фірми, які звідси переправляли тварин на Одещину, а звідти паромами чи баржами в Туреччину та інші країни. Але через присутність у Чорному морі російських окупантів це наразі стало неможливим. Оскільки в аналогічний ситуації опинилося дуже багато вітчизняних сільгосппідприємтв, а внутрішній ринок стільки не споживає такої продукції, тому відповідно і впала на неї ціна, – аналізує ситуацію в тваринницькій галузі один із керівників СТОВ «Славутич».
Незважаючи на те, що економічні умови для ведення сільгоспвиробництва в державі суттєво погіршилися й відповідно впали прибутки агроформувань, СТОВ «Славутич» справно сплачує податки і зарплати своїм працівникам та належно розраховується з пайовиками.
– Якщо порівняти, які ціни були до війни на нашу продукцію і, відповідно, на витрати щодо її вирощування та збирання, – добрива, дизпальне та запчастини до техніки тощо, то те, що ми продаємо, впало десь удвічі, а те, що самі купуємо, – виросло в ціні десь на стільки ж. Але ми ні на гривню не зменшили ні в одному з наших підрозділів заробітну плату. Справно слачуємо орендну плату пайовикам і податки державі, – стверджує пан Андрій. 
А щодо соціальної допомоги, то її цьогоріч в агроформуванні навіть збільшили. Допомагають Збройним силам України і безпосередньо односельчанам, які зі зброєю в руках захищають нашу державу від російських окупантів. 
– Усім чим можем, навіть часом на збиток собі,  допомаємо нашим захисникам! Буває, що не добираємо добрив чи пального, але мусимо робити все, щоб спільно йти до перемоги! Стараємося сприяти нашим захисникам, чим можем. Зокрема одне авто безпосередньо з господарства віддали на передову, а ще чотири спеціально придбали для потреб ЗСУ за кордоном. Постійно допомагаємо і власною продукцією, і коштами. Закінчиться війна нашою перемогою – все стабілізується! – стверджує Андрій Довгаль.
На прикладі родини Довгалів перефраз відомого прислів’я, про рід, якому нема переводу, набуває особливої актуальності. Свого часу пан Борислав покладав господарські надії на двох своїх синів,  але молодший – Юрій, на жаль, два роки тому загинув в автокатастрофі. Андрій Довгаль є справжнім гідним продовжувачем справи батька. Професійними стопами дідуся також вже пішов і старший син Андрія – Олександр, який цьогоріч за покликом серця вступив до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, де навчається за фахом «Агроінженерія». Цікавиться агровиробництвом і молодший внук пана Борислава, який ще навчається у школі. Тож господарському і з впевненістю можна сказати козацькому роду Довгалів нема переводу! Хай їм щастить у їхній благородній справі – сільгоспвиробництві!

Останні новини

Всі новини