ТУРИСТИЧНІ МАГНІТИ МИКУЛИНЦІВ

Смт. Микулинці належать до найдавніших містечок Галичини. Цього року відначили 925 років з часу першої писемної згадки про нього. Але сивий ювіляр може похвалитися не тільки значимою історичною спадщиною. Микулинці уже давненько одягнули багаті туристичні шати, які приваблюють мешканців та гостей селища і усієї громади.

Микула дав життя Микулинцям

У «Повчанні дітям» Володимира Мономаха це давньоруське поселення згадується у 1096 р.: «И ходихо Изяславичи за Микулинь...». За однією з версій, його заснували ченці, збудувавши тут церкву святого Миколая. Інша версія говорить: поселення взяло назву від воєводи князя Василька Теребовлянського – Микули, який  визволив свого зверхника з ворожого полону, і князь віддячив воєводі, подарувавши землі неподалік Теребовлі. Так Микула заснував тут поселення і оселився в ньому з родиною.

Наприкінці XI ст. Микулин увійшов до складу Теребовлянського удільного князівства, ставши його північним форпостом і брамою. За стінами тоді ще дерев’яної микулинецької фортеці ховалися і містяни, і селяни, які мешкали в долині річки Серет. Та Іпатіївський літопис розповідає, що 1202 р. біля Микулина сталася велика битва між князем Рюриком Ростиславичем і боярами галицькими та володимирськими. Захланні бояри, не витримавши лютої січі, повернулись у Галич.

Містечко прославилось пивом

Із 1142 р.  Микулин належав до Галицького князівства, а згодом увійшов до складу Галицько-Волинського князівства. Та після 1387 р., потрапивши під владу Польщі, містечко отримало сучасну назву – Микулинці і заявило про себе світові смачним пивом. 1497 р. польський король Ян I Ольбрахт йшов війною проти молдавського господаря Стефана III Великого. Союзник Ольбрахта, німецький герцог Тієран, зупинився в Микулинцях і надіслав йому в Теребовлю на пробу місцевого пива. Європейські правителі й гадки не мали, що за п'ять віків микулинецька броварня продукуватиме  два десятки видів пива, мінеральну і фруктові води, квас і, навіть, віскі. Неподалік Микулинців, при автотрасі, що веде до Тернополя, діє розкішний ресторанний комплекс і магазин «Бровар», де можна придбати і скуштувати різні напої ПАТ «Микулинецький бровар».

Привиди Микулинецького замку

Власниця Микулинців Анна Йорданова, щоби захистити місто від ворогів, які з затятою періодичністю палили і руйнували місто, звеліла у 1550 р. побудувати муровану фортецю. Вона витримала не одну облогу турків і татар. Значимість поселення і твердині в ньому достойно оцінила королівська влада. У 1595 р.  Микулинці отримали статус міста і Магдебурзьке право. А це означало, що їм було надано право проводити тут три ярмарки щороку, а торги – щовівторка.

У 1675 р. турецька армія під орудою Ібрагіма Шишмана довго тримала в облозі микулинецький замок, і тільки підступністю зуміла здолати опір його захисників. Турки вчинили криваву розправу над майже всіма чоловіками, а жінок із дітьми взяли в ясир.

Упродовж віків містом і замком володіли графські роди Синявських, Зборовських, Конецпольських, Потоцьких, Конопків, Реїв... Із XIX ст., коли закладена в замку новим власником Яном фон Конопкою суконна фабрика збанкрутувала, твердиня занепадала. Люди розбирали фортечні мури на фундаменти власних осель, а австрійська влада закривала на це безчинство очі. Довершили руйнування архітектурної пам'ятки Перша і Друга світові війни...

Працівники Національного заповідника «Замки Тернопілля» помалу відбудовують замок. А його таємниці ретельно береже літня жінка, мати якої служила покоївкою останньої власниці – графині Юзефи Рей. Пані Стефа залишилася мешкати на території фортеці, а в сусіди їй дісталися... привиди. За легендою, у коваля, який жив у підвалі фортеці, була дочка. Вона народила позашлюбну дитину. Батьки дуже докоряли їй і довели до смерті. Як неодружену її поховали в білій сукні. А згодом місцеві мешканці неодноразово помічали дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку. А ось – реальна історія. Під час Другої світової німці поскидали в підвал замку 12 розстріляних радянських воїнів. Після війни витягнули останки дев’ятьох, а троє загиблих були в такому місці, що за ними не полізли, побоюючись обвалу. І пані Стефа іноді гірко жартує, що її досі стережуть троє вояків.

Бароковий костел і палац

Коли у другій половині XVIII ст. Микулинцями володіла графиня Людвіга Потоцька, вона вирішила збудувати в місті новий костел. Перший камінь заклали 1761 р. у присутності львівського архієпископа, а завершили будівництво аж за 18 років. Архітектор Август Мощинський, який керував будівництвом, за взірець взяв костел при королівському палаці в Дрездені, зведений відомим італійським архітектором Гаетано Кіавері. Нині костел святої Трійці в Микулинцях, в якому з 1989 р. відновлено богослужіння, – одна з найоригінальніших пам'яток епохи пізнього бароко на заході України, яку понад усе варто відвідати туристам.

Неподалік костелу коштом вже згаданої Людвіги Потоцької збудували палац. Увесь комплекс має форму підкови. Центральний корпус з бічними прибудовами з'єднують галереї. Окрасою палацу є чотири скульптури атлантів, а вгорі над ними – голови левів, що підкреслюють велич і неповторність будівлі.

У середині XIX ст. новий власник Микулинців – барон Конопка перебудував палац у стилі ампір. Навколо палацу заклали ландшафтний парк. Донині тішать зір древні дуби, липи, клени, декоративні та реліктові дерева. Та барон Казимир Конопка, який відвідав багато європейських курортів, зрозумів, яким неймовірним багатством є місцеві сірководневі джерела. Він заснував село, в якому поселилися майже 20 родин німецьких колоністів, назвавши його Конопківка. Невдовзі, у 1825-1827 рр. Конопківці виріс бальнеологічний курортний комплекс. А з 1967-го, у сусідньому селищі Микулинцях,  в колишньому палаці Людвіги Потоцької діє обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації, де на основі сірководневої води, якій немає аналогів у Європі (її трубопроводом подають з Конопківки), та торф'яного болота, лікують захворювання опорно-рухового апарату, органів дихання, шкіри та інші.

Роман ЯКЕЛЬ

Останні новини

Всі новини