23.11.2024
$
41.32
€
42.99
Columbus
7.2
°С
Думаю, з чого почати? Бо гріють душу зустрічі з приємними хліборобами, обвіяними вітрами й зігрітими літнім сонцем, їх зізнання-сповіді, пройняті щирим уболіванням за землю і за те, чи заколосяться щедро ниви і буде багате жниво, до якого вони вже давно підготувалися. Різні люди, з різними долями та характерами, місцями проживання. Однак бажання у всіх одне: щоб під мирним сонцем земля родила не тільки хліб, але й господарів.
Землероб з діда-прадіда
Тому й почну свою розповідь про одного з них — директора сільгосппідприємства АП «Колос-2», землероба з діда-прадіда Степана Никеруя. Бо це про нього з повагою говорили працівники: «Якби не Степан Степанович, то й товариство хтозна чи існувало б, а ми мали роботу й добру зарплату». Механізатор Володимир Колодка, котрий у «Колосі-2» трудиться понад півтора десятка років, зауважив:
— Врахуйте, що у нас є багато молодих, і якби було погано, то хлопці б не трималися, а їхали до Польщі на заробітки. Так у деяких селах мешканці залишають дім. А це призводить не тільки до спустошення, занепаду села, але й часто до руйнації сімей...
Степан Никеруй, який очолює товариство з 2003 року, радий, що зібралася команда працелюбів (їх є понад три десятки). А починав господарювати із 300 га землі, які взяв в оренду, та з шести тракторів: п’яти ЮМЗ-6 і одного Т-150. Бувало, що оре один у полі, а через якийсь час посилають іншого, аби притягнув, бо той зіпсувався. Перших жнив зерна зібрали 600 тонн.
Нині ж у господарстві, яке орендує три тисячі гектарів земельних паїв у п’яти селах — Боричівці, Садах, Підгайчиках, Семенові, Кровинці ,— є понад 50 одиниць техніки. Машинно-тракторний парк і надалі збільшується. На бригаді, де територія обгороджена й упорядкована, виблискують нові сучасні комбайни, трактори, різні причепи, агрегати. Все стоїть на лінійці готовності, а механізатори – в очікуванні жнив.
Міг розслабитися і директор, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат премії «Людина року-2016», академік інженерної академії України. Тому розмова наша вийшла цікавою. А я зробила висновок, що чоловік цей працює згідно вимог ринкової економіки, є керівником із європейським мисленням. Він не лише вимогливий і суворий, але водночас – лагідний і добрий. Проявилися ці риси, коли розповідав про людей, своїх підлеглих. А коли зайшла мова про батьків, то очі аж зволожилися.
— Вони народилися в селі Теплиця Ярославського повіту на Лемківщині. Разом з іншими односельцями були депортовані у село Боричівку. Починали з нічого. Але з часом стали господарями. Однак про свою етнічну батьківщину завжди згадували із сумом, адже там залишилися могили предків. Правда, церква і родинне обійстя знищені. Але я, коли випадає нагода, навідуюсь туди, — зізнається Степан Степанович. — Хочу більше дізнатися про своє родове коріння Никеруїв та Піхів до сьомого коліна.
Загалом, про старшого із Никеруїв, Степана Ільковича, з похвалою згадують мешканці Боричівки. Він був головою сільського комітету і дбав про благоустрій села, про односельців, та цікавився їх проблемами, які старався вирішити. Одне слово, це був господар, — дають оцінку ті, хто знав цього чоловіка. Дороги збудував, з його участю споруджувалася церква. Син же пам’ятає, як ще за безбожних часів батько, порадившись із тодішнім директором радгоспу «Сади» Петром Шереметою, вберіг церковне майно від знищення — повідомив односельцям, що мають приїхати з району атеїсти, і люди поховали образи й атрибутику. Богобоязними зростали у цій порядній сім’ї і троє дітей. Такими ж виховали Степан Степанович із дружиною Наталією Тадеївною своїх синів — Андрія, Юрія та Олега.
Любить землю і спорт
Никеруй дає чималі пожертви на будівництво та ремонт храмів, зокрема, у Кровинці нещодавно звели капличку, а в храмах у Підгайчиках та Боричівці перекрили дах. Виділяє товариство також кошти на соціальний розвиток: ремонт шкіл, дитячих садочків, медичних та культосвітніх закладів, не скупиться на допомогу воїнам, котрі захищають Україну від російського окупанта. Не байдужий він до дозвілля молоді — підприємство утримує футбольну команду «Нива» , бо й сам директор любить спорт.
— Так само, як і землю? — усміхаюсь.
— Землю більше, в неї я закоханий. Я з нею розмовляти вмію, босий ходжу по траві щоранку, і це дає мені наснаги на цілий день.
І через те, напевно, в «Колосі-2» вирощують рекордні врожаї. А втім, про це мені розповіла головний бухгалтер Ольга Качмар.
— Минулого року ми зібрали по 80 центнерів пшениці та ячменю, по 40 — гороху й ріпаку, добре вродили кукурудза і гречка. Тож товариство змогло придбати новий сучасний комбайн, надає послуги і матеріальну допомогу працівникам.
Головний агроном чи, як назвав його директор, головний технолог поля Степан Голяк, інженери Степан Федірко й Олег Никеруй та головний енергетик Руслан Свідерський, агроном Дмитро Андрусишин сказали, що й цьогоріч сподіваються зібрати не менший урожай. Для цього постаралися механізатори Павло Чайківський, Андрій Осняк, Ігор Трендовацький, Ярослав Лютий, Володимир Колодка, Антон Цюпа, Степан Демида, Микола Антіш, Богдан Андронатій, Володимир Пахолок, Андрій Осняк із сином Андрієм, Василь Жовтобрух, Михайло Лиховід, Михайло Расулов, Степан Губіцький.
Ольга Михайлівна також добрим словом згадала інших працівників, зокрема, заступника директора Василя Чобанюка, керуючих відділеннями Віру Грод, Катерину Гулюк, завлабораторією Галину Грод, помічника бухгалтера Юлію Грод, завскладом Андрія Павлюка, автомеханіка Назарія Грода, завмлином Людмилу Крупій, інженера з охорони праці Ганну Музику, електрогазозварювальника Степана Калинюка. Та й сама вона турбується, аби товариство економічно міцніло, зростав добробут працівників та пайовиків. Я з приємністю спостерігала, як засяли її очі, коли жінка говорила про «колосівське» повноводне озеро, про сад.
Син виростив сад на 20 га
Власне, вона запропонувала навідатись в Боричівку, де в саду на 20 гектарах встановлено сучасну систему крапельного поливу.
— Побачимо, що там Юрій насадив, — з усмішкою мовила. — Бо, крім догляду за деревами, він займається ще й вирощуванням декоративних кущів, які господарі залюбки купляють для озеленення подвір’я. І ми направду були захоплені розмаїттям зелені, яка тягнеться до сонця у вольєрі: троянди, самшит.
— А це що за рослина? — цікавиться Ольга Михайлівна, вказуючи на жовтолисті кущики.
Юрій Степанович Никеруй, директор ТзОВ «Тирас», пояснює. Цей молодий чоловік так само, як і його батько, одержимий любов’ю до землі. Понад десять років тому тут висадили саджанці різних сортів, а тапер вже вирощують свої.
— Сад рясно родить, фрукти зберігаємо у збудованому сховищі до весни, — кажуть садівники Володимир Самець та Михайло Федірко, котрі, як зізнався Юрій Степанович, є його правою рукою.
Юрій Степанович також поділився своїми переживаннями, які мучили їх цьогорічної холодної весни, коли дерева довго стояли без листя, а цвіту, здавалося, вже не дочекаються. Але Бог змилувався, і тепер з кожним днем плоди на обважнілих гілках набирають у вазі.
Саме серед буяння цвіту Юрій Степанович, один із хліборобської династії Никеруїв, зустрів своє тридцятиліття. Тож щиро вітаємо його із ювілеєм!
Ярослава Штокало-Пархомчук
