ПІДПІЛЬНИК ОУН І УПА, ВОЯК ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»

13.10.2021

12:33:45

Поділитись:

У місті Зборів мешкає 99-річний підпільник, хорунжий ОУН-УПА, вояк дивізії СС «Галичина» Микола Самиців (псевдо «Дуб»). Старенькій людині важко самотньою доживати віку. Та наперекір гнітючим труднощам, в її квартирі всюди присутній дух національно-визвольної боротьби – у патріотичних книгах, періодиці, на світлинах. А частину реліквій (мундир вояка дивізії «Галичина», фотоальбом зі світлинами своїми та бойових побратимів, статті про діяльність ОУН і УПА) пан Микола передав у музей «Зборівська битва», які збагатили експозицію.

Повстанець народився у травні 1922 року в селі Денисів (колишнього Козівського району). У 18-річному віці вступив у члени ОУН. Та вже наступного, 1941-го року, провід ОУН скерував його в підстаршинську школу в містечко Поморяни на Львівщині, яку успішно закінчив у званні підхорунжого.

Цю школу нацисти розганяли двічі, арештовували її викладачів, – пан Микола поринає у спогади про ті далекі часи його юності. – А ті, хто залишився, перейшли у монастир у Краснопущі. Після закінчення цієї школи мене зарахувало ОУН референтом служби безпеки постою «Нестюки», що на Поморянщині. Ми там організовували боївки ОУН, а потім почалася організація вишколу УПА…

«УПА мала велику підтримку від місцевого українського населення. Та найбільш тривалою, понад 10 років, була боротьба на західноукраїнських землях проти московських банд. Майже в кожному селі діяли групи повстанців. Рядові і військові, провідники і командири, а нерідко й цивільні українці збирали та встановлювали вістки, щоб передати їх наступним вікам і поколінням», – згадував Микола Самиців у статті «В борні за волю України зродилась армія УПА», надрукованій у збірнику «Білий берег».

У 1943 році за наказом головного командира УПА Романа Шухевича хорунжий «Дуб» вступає до дивізії «Галичина». Микола Самиців відбув офіцерський вишкіл в сілезькому місті Нойгаммері (нині – територія Польщі) і став учасником боїв під Бродами. Після поразки дивізії «Галичина» в липні 1944 року він знову у лавах УПА, продовжує боротьбу з більшовицькими загарбниками. А в грудні 1946 року в одному з боїв проти МГБістів його поранили. Відтак на долю безстрашного борця за волю України випали довгі роки сибірських таборів.

Микола Самиців вийшов на волю в роки хрущовської «відлиги», але КДБ не дозволив повернутися у рідну Тернопільську область. І він був змушений поселитися у тодішній Дрогобицької області, в місті Стрию. Там зустрів свою половинку і однодумця – дружину Софію Башуцьку («Мотря»). Вперше цю незламну підпільницю він побачив у Проводі ОУН ще в 1940 році. А згодом вона працювала референтом пропаганди Крайової екзекутиви ОУН. Була засуджена на 25 років і 5 років позбавлення громадянських прав. І теж, як і її майбутній чоловік, вийшла на волю після смерті Сталіна. У Стрию подружжя колишніх підпільників прожило 45 років – аж до 1998 року, коли переїхали в рідне місто Софії – Зборів. У 2002 році дружина відійшла у вічність.

Пана Миколу не зламали ні суворі умови життя підпільника, ні більшовицькі тортури і переслідування. Аналізуючи минуле з великої відстані років, він не розчарувався, не зневірився у боротьбі за Українську Соборну Самостійну Державу, якій він присвятив усе життя.

Тривалий час Микола Самиців був головою Зборівської районної організації ветеранів ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича, членом районного проводу Конгресу українських націоналістів, членом районної організації Спілки політв’язнів та репресованих України. Він на власному досвіді показує, як треба любити Україну, бо заради неї був готовий віддати життя.

Роман ЯКЕЛЬ