Історична епоха кінця ХІХ і початку ХХ століть ознаменувалася для українців Галичини виходом зі системи колоніалізму та сприятливого ставлення до «українського питання» з боку влади Австро-Угорщини. Але існувала потреба відновлення підприємницької ініціативи простих громадян, особливо селян, за що взявся сам митрополит Андрей Шептицький. Розуміючи відсутність реальної фінансової допомоги ззовні, духівник ініціював створення як господарських шкіл, так і сильних господарських одиниць, які часто прямо підпорядковувалися митрополії.
Митрополит доклався до створення усіх засад, на яких будувалася нова галицька економіка. Свої власні гроші та інтелектуальні здібності священників він скерував на створення прошарку освіченого селянства. Ним було введене таке правило: якщо чернецтво хоче отримувати допомогу з митрополичого фонду, то при своєму монастирі воно зобов’язане створити осередок освіти. Так почали з’являтися громадські школи, де навчали молочарської, садово-городньої, господарської справ, торгівлі, архітектури. За ініціативи та фінансової підтримки митрополита було створено також першу сільськогосподарську школу для сільських господинь. 1908 року Шептицький власним коштом заснував ліцей, який навчав вихідців із селянських родин на підприємців – зі знаннями у різних галузях сільського господарства, економіки, торгівлі.
Створюючи середовище, сприятливе для розвитку кооперації, Андрей Шептицький інвестував сам і переконував інвестувати інших заможних українців у вже існуючі та новостворені кооперативні спілки. Вони призвичаювали селян до сучасного ведення сільського господарства, підвищення рентабельності виробництва, бухгалтерського обліку.
Шептицький просував розвиток бізнесу на засадах християнської моралі і керувався думкою, що підприємницька діяльність повинна мати за мету не тільки отримання прибутку, а й розкриття творчого потенціалу людини. Навіть малограмотний селянин має потенціал, даний йому Богом, і розкрити його може лише однодумець-фахівець в умовах сільськогосподарського кооперативу.
«Народна Торгівля» було першим кооперативним підприємством Галичини заснованим 1883 року у Львові на базі громадських крамниць «Просвіти». Підприємство вчило селян продавати та допомагало їм налагоджувати торгівлю. До Першої світової війни воно стало спілкою майже 100 кооперативів, яка працювала з понад 800 крамницями. З 1926 року «Народна торгівля» стала фахово спеціалізуватися на імпорті колоніальних товарів, що свідчить про певний достаток українського населення у міжвоєнний період.
«МАСЛОСОЮЗ» стає найвідомішим молочним кооперативом Галичини, створеним 1904 року священником-просвітянином Остапом Нижанківським. Його ідея спочатку не мала масштабної візії: він лише хотів дати можливість селянам вигідно продавати своє молоко. 1907 року кооператив перетворено на «Крайовий союз господарсько-молочарський». До 1914 року об’єднував приблизно 100 невеликих молочарських спілок, куди селяни здали майже 7,5 млн. літрів молока. З цієї кількості за рік вдалося виробити приблизно 300 тисяч кілограмів масла. У 1939 році до «Маслосоюзу» входило 500 тисяч з 800 тисяч українських господарств – практично кожне друге. Виторг «Маслозоюзу» складав до половини усього молочного експорту Польщі. Польські виробники вдавалися навіть до контрафакту. Аби вигідніше продати своє масло, вони загортали його в упаковку «Маслосоюзу». За 1926–1930 роки лише за кордон «Маслосоюз» продав 812 тонн масла. Митрополит Шептицький завжди мислив стратегічно. Наприклад, усвідомлюючи важливість логістики для молочної сфери, придбав для кооперативної спілки 19 автомобілів, що відповідно дозволило «Маслосоюзу» самостійно постачати продукцію у свої магазини, які були практично у всіх європейських столицях. Також власну продукцію кооператив поставляв не лише до Європи, а й зокрема до Палестини. Експорт масла лише у 1935 р. досяг 423 тонн, а обороти організації склали у 1938 році понад 12 млн. злотих. Заборонений восени 1939 року, кооператив відновив свою діяльність під час німецької окупації, однак з приходом радянської влади у 1944 році його було остаточно ліквідовано.
1899 pоку представники селянства, інтелігенції та духівництва організували в Олеську, що на Золочівщині, місцеве товариство «Сільський господар», яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом кооперації і перейняло від «Просвіти» її економічні функції. «Сільський господар» швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями. Наприкінці 1912p. товариство мало 90 філій, 1151 гурток, у яких налічувалося 26 612 членів.
Найважливішими напрямами роботи товариства були:
Його філії діяли в Коломиї, Стрию, Бережанах, Бучачі, Рогатині, Жовкві, Золочеві, Бродах, Кам’янці-Струмиловій, Радехові, Самборі, Теребовлі, Тернополі, Ходорові, Сяноку та в інших містах.
1910 p. українські підприємці організували перші національні спілки для збуту худоби в Галичині, які одразу стали посередниками австрійського агентства у Відні. У 1911 p. таких спілок було 62 і вони налічували близько 30 тисяч осіб. Для керівництва цими спілками було створено Крайовий союз купівлі та збуту худоби, який став одним з головних постачальників продукції свинарства з Галичини на австрійські ринки.
Усі напрями діяльності УГКЦ на чолі з Андреєм Шептицьким вписувалися у його національну програму розвитку аграрної сфери «Україна – житниця світу». Він казав: «На нашій землі маємо працювати ми, наш продукт маємо продавати ми, і наш продукт мають споживати у всьому світі».
Михайлечко Юліана
