У день свята Покрови Пресвятої Богородиці, Українського козацтва, створення УПА, захисників та захисниць України 25-у річницю відзначив історико-меморіальний Музей політичних в’язнів у Тернополі.
Виступаючи на урочистій академії з нагоди пам’ятної дати, заступник голови облдержадміністрації Віктор Устенко небезпідставно зауважив, що «у молодій українській державі усвідомили, наскільки важливо зберегти пам’ять про національно-визвольну боротьбу українців у ХХ столітті». Обласний чиновник подарував музею взірці карт із місцями таборів ГУЛАГу, повстань в’язнів, за якими учні та студенти в ігровій чи іншій привабливій для пізнання формі зможуть вивчати репресивно-каральний характер більшовицької системи та історію руху опору в Україні.
Як створювали музей
Музей у Тернополі відкрили 14 жовтня 1996 р. у підвальних приміщеннях слідчого ізолятора МГБ, а потім КДБ. До слова, камери будували німецькі військовополонені у 1944-1947 рр..
Створення музею ініціював відомий тернополянин, краєзнавець, історик та археолог Ігор Герета, який тоді очолював комісію з питань культури та духовності облради. А допомогли йому зреалізувати цю ініціативу обласні товариства політв’язнів та репресованих, «Меморіал». Музей став першим і поки що єдиним автентичним музейним комплексом такого роду в Україні, в якому відтворені тюремні підвали та 28 камер, а ще 17 знаходяться на реставрації.
Тут сиділи політв’язні різних поколінь
Через ці тюремні приміщення із 1945 до 1985 років пройшли 40 тисяч політв’язнів і людей, відправлених на спецпоселення. У казематах колишнього слідчого ізолятора МГБ-КДБ гірку долю пізнали чимало відомих борців за волю України, керівники ОУН і УПА Тернопільщини, зокрема, командир ВО «Лисоня» Омелян Польовий, лікар, співзасновник Українського Червоного Хреста на Тернопільщині Григорій Друль, копичинецький надрайонний референт Служби безпеки (СБ) ОУН Іван Пінязь, кущовий референт СБ ОУН Василь Пірус, референт пропаганди ОУН Чортківської округи Мирослав Гук.
У цій катівні коротали дні, а потім були відправлені у концтабори ГУЛАГу малолітні політв’язні – Олесь Нечай, Ігор Олещук, Богдан Когут, Василь Проць, Зеновій Сердюк та багато інших. Жорна репресій не оминули і дівчат-підпільниць. Для них у слідчому ізолятора була виділена окрема жіноча камера. Її жахіття не забули Ярослава Сеньківська-Онуферко, Стефанія Шмакалюк, Ольга Горошко, Тетяна Барабаш-Леочко, Марія Іваськів (Сута) та чимало інші.
У 1960-1980 рр. у камерах слідчого ізолятора КДБ чекали на тюремні вироки кобзар Микола Литвин, член УГС Левко Горохівський, історик та археолог Ігор Герета. А в 1973 р. сюди були поміщені учасники росохацької групи, які до річниці Акту Злуки розвішали в Чорткові синьо-жовті прапори і розклеїли антирадянські листівки – брати Володимир і Микола Мармуси, Степан Сапеляк, Володимир Сеньків, Петро Винничук, Микола Слободян, Василь Лотоцький та Андрій Кравець.
Про що розповідають експонати
В кінці 1980-х-на початку 1990-х із заслань та спецпоселень на Тернопілля повернулися 20 тисяч осіб. Їх документальні матеріали стали особливо цінними для створення фондових збірок та експозицій музею та відтворення автентичного вигляду камер. І нині в музеї облаштовані як обширні тематичні експозиції, наприклад, «Політв’язні в таборах ГУЛАГу та на спецпосленнях», «Бог. Церква. Україна», «Дисидентський рух» ( 1960-1880 років), так і створено символічну криївку, капличку, меморіальну кімнату провідника ОУН Степана Бандери і реальну камеру, в якій сидів відомий поет, учасник росохацької групи Степан Сапеляк.
За 25 років діяльності у музеї проведені десятки наукових конференцій, присвячених маловідомим сторінкам і діячам національно-визвольного руху, створені документальні фільми про Норильське повстання в’язнів 1953 року, про життя повстанця, надрайонового провідника ОУН Збаразького району Іллю Оберишина, який за більшовицького режиму упродовж 40 років переховувався у Підволочиському районі, «Розповіді учасників підпільної боротьби», «Нескорені краяни», «Шлях до світанку» (останній кінофільм відображає сторінки діяльності музею). Традиційною стала акція Спілки Української Молоді, під час якої юнаки і дівчата проводять час у камерах музею, тобто в умовах, наближених до тюремних.
З початку свого існування Музей політв’язнів був відділом Тернопільського обласного краєзнавчого музею, а з 2019 р. став філією комунальної установи облради «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини». Автентикою та цікавими розповідями екскурсоводів і наукових співробітників музей приваблює дослідників історії визвольного руху і туристів. За чверть століття його відвідало понад 150 тисяч туристів з усіх регіонів України, європейських країн, США, Канади, Бразилії, Австралії, Індії. Як розповіла мені завідувач музею Уляна Рикун, для збереження експонатів потрібно виконати ряд невідкладних робіт. Музею важко обійтися без встановлення нових вікон та вентиляційної системи. Для цих потреб керівництво Тернопільської міськради пообіцяло виділити з міського бюджету понад 1 млн. гривень. Тож, сподіваємося, на підтримку музею принаймні з боку міських чиновників і депутатів.
Роман ЯКЕЛЬ
