Жива легенда футболу, майстер спорту України Ігор Петрович Яворський грав у різних футбольних клубах. За тернопільську «Ниву» провів 272 матчі, був її найкращим бомбардиром — забив 152 голи. Працював головним тренером команд «Нива» (Тернопіль), «Металург» (Донецьк), «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), помічником головного тренера «Карпати» (Львів). У 2009 році — головний тренер футбольного клубу «Львів». У червні 2012 року став головним тренером ФК «Нива»(Тернопіль). Від січня до липня 2015 року — головний тренер клубу Канадської футбольної ліги «Атомік» з Торонто. Нині працює у Байковецькій територіальній громаді, де тренує дітей у футбольному гуртку.
– Як сталося, що після роботи в Канаді Ви погодилися перейти працювати у Байковецьку громаду і очолити її футбольний гурток?
– Я довго в Канаді не був, бо там, де я працював, то футбол виглядав, як у нас чемпіонат району і не було смислу там довго сидіти. Я така людина, що люблю Україну, люблю спілкування з друзями, сусідами, і мені дуже важко було самому в Торонто. Коли я повернувся до Тернополя, то мені зателефонував Ігор Іванович Біскуп і сказав, що тренує дітей поряд з Тернополем, у Байковецькій громаді, і голова громади Анатолій Романович Кулик хотів би з Вами поспілкуватися. І пан Кулик запропонував очолити дитячий футбольний гурток Байковецької територіальної громади. Я погодився, тим більше, що я мешканець цієї громади, люблю своїх сусідів і вирішив пов’язати свою подальшу долю з тренуванням дітей. У мене багато контактів, багато друзів працюють на тренерських посадах, багато є у спортивних школах-інтернатах, в «Динамо»(Київ). Я знаю, як важко дітям вибратися із села, і тому вирішив їм допомогти. Працюємо з Ігорем Івановичем Біскупом по сьогодні.
Ми підготували вже багато дітей, деякі з них, перейшли вже на інший, вищий рівень, у футболі, і вже навчаються у Львові, у Вищій школі спортивної майстерності. Наприклад, Артур Комаринець вже грає в чемпіонаті України в супер-Лізі разом з київським «Динамо». А Лука Гуль пройшов київське «Динамо», зіграв на міжнародному футбольному турнірі. Але так склалося, що мати не могла з ним поїхати в Київ, тож він нині навчається і тренується в Тернопільській академії футболу. І діти, які грають з ними, бачать, що є перспектива росту, що варто старатися. А якщо ми їх не будемо возити показувати, то вони перестануть рости. У нашій громаді є талановиті діти, які подають надії у футболі, зокрема, Ілля Мазурок, Владислав Хованець, Олег Тичинський, Віталій Прядко (останній – з Тернополя). Та їм потрібна і наука, і підтримка і батьків, і тренерів. І ми стараємося ставитися до них як до своїх рідних дітей, бо ми їх любимо. Наші хлопці їздили на футбольний турнір у Дніпро, де зайняли перше у місце, у Вінниці теж посіли перше місце. Вони часом такі кумедні, життєрадісні, і ми самі стаємо біля них такими ж, згадуємо свою молодість і дитинство. Мені подобається працювати в нашій громаді, бо нам довіряють, а це – головне. Жителі нашої громади бачать, що ми любимо дітей, цінуємо їх і стараємося їм допомогти. І думають, що виховаємо ще хоч би десяток дітей, які будуть мати певну перспективу у футболі.
– Чи планується на базі футбольного гуртка в громаді створити футбольну школу?
– Ми планували цього року відкрити спортивний клуб Байковецької ОТГ, зібрати в ньому кращих дітей різних вікових груп, бо в нас база пристойна. Ми маємо штучні майданчики, які були збудовані за кошти бюджету громади. Прекрасні майданчики є у Байківцях і в Лозовій. Ми маємо чудові зелені поля у Шляхтинцях, в Байківцях, в Дубівцях. Проводили тренування в загальноосвітній школі в Ангелівці, хоч зал там маленький. Скоро будемо готувати футбольне поле в Ступках, щоб дітям із Соборного чи Черниліва Руського було легше добиратися. У селах, які недавно приєдналися до громади, футбольні поля трохи гірші. Але в загальному маємо де займатися. Треба віддати належне комунальному підприємству громади, яке доглядає їх – прибирає їх, обкатує, підрізає траву, наносить розмітку. Крім того ми маємо весь інвентар для повноцінного тренування, маємо з чим працювати.
Перед нами не стоїть завдання відібрати дітей, які добре грають у футбол, а залучити до футболу якомога більше дітей, щоб вони рухалися, росли здоровими, не сиділи годинами і днями в тих гаджетах, і батьки були певні, що діти чимось зайняті, щоб в них була мета в житті. До слова, багато батьків цікавляться, як діти тренуються, приводять до нас дітей не тільки із сіл громади, але й з Тернополя. Ми нікому не відмовляємо, бо це – наші діти. Надіюся, що цей спорт буде розвиватися. Сьогодні вже формується байковецька команда, яка буде виступати на район. Досить непогані команди у Шляхтинцях і Дубівцях. Вони були і чемпіонами району. Добре, що голова громади Анатолій Кулик та його заступники люблять футбол. Але вони розвивають у громаді не тільки футбол, але й волейбол, гандбол, і річкові сплави, і взагалі туризм. Голова громади зумів збудувати систему так, що все йде в громаду, і люди завжди зайняті, в тому числі й діти.
У Байковецькій громаді проводяться різні міні-турніри з футболу. Кожне село виставляло свою команду. І призовий фонд був пристойний – за перше місце – 10 тисяч, за друге – 5, за третє – 3 тисячі гривень. І концерти проводяться під час таких матчів. Це – просто фантастика. Були в громаді і фестивалі, наприклад, «Дзиґа-фест». Скажу чесно, що я стільки людей на стадіоні не бачив. Громада відчуває, що до неї прикута увага, що є результати її роботи. І це великий плюс, що керівництво громади розуміє, що це – потрібна справа.
– Скільки дітей тепер займається у футбольному гуртку громади?
Талановитих дітей, які подають надії, ми веземо на оглядини у Львів, у Вищу школу спортивної майстерності, чи у футбольний клуб «Карпати», чи у Київ. Наприклад, Артур Комаринець вже рік навчається у львівському інтернаті, і, Луку Гуля возили тричі в Київ. До нас у гурток ходять і діти, які мають певні фізичні вади. І ми пишаємося, що вони відвідують наші заняття. Ви собі не уявляєте, яка то радість, коли до нас приходить хворий хлопчик Тарасик у формі клубу «Барселона» з посмішкою, а хлопці його обнімають, цілують, приймають як свого рідного. В нашому гуртку є і вісім дівчаток, які грають із хлопчиками. І ось ми взяли хвору Марточку на товариську гру із Великими Гаями. Яка то була радість для неї! Зараз епідемія коронавірусу, але так склалося, що серед наших дітей захворів тільки хлопчик з Тернополя, а із сільських дітей ще, на щастя, ніхто не захворів, при цьому, що вони ходять регулярно на тренування.
