Тернопільська громадська діячка Марія Маладика намагається врятувати від руйнувань майже сторічний будинок своєї прабабусі, що в с. Дітківці Білецької громади. Крім самої будівлі, пані Марія зберегла інтер’єр, автентичний український одяг, меблі та посуд кінця XIX-початку ХХ століття. Щоби побачити це, у Дітківці на екскурсії залюбки приїжджають школярі та студенти.
Зокрема нещодавно шестикласники Великоглибочецької школи без машини часу перенеслись на початок ХХ століття, побувавши в етносадибі «Бабусина хата». Про цю екскурсію написала на своїй сторінці у «Фейсбуці» депутатка Білецької громади Лілія Лаврів: «Вони послухали натхненні розповіді засновниці проєкту Марії Маладики про життя і побут жителів села Дітківці у минулі часи. До речі, про побут відвідувачі музею дізнались не лише зі слів, але й мали змогу поринути у цю атмосферу, трепетно доторкнулись до речей, які багато років залишаються мовчазними свідками історії. Діти стали реальними учасниками захопливих майстер-класів із ткацтва, виготовлення тину й корування деревини. Заодно закріпили і поповнили запас діалектизмів – ванькир, шарак, в’ясний ніж тощо. «Цьому предмету стільки років, а він ще такий гострий!» – дивувались у процесі корування деревини. Дізнались, скільки функцій виконувала у домі скриня – шафа, стіл, записник. Довідались, яку важку працю у ті часи вкладала жінка у виготовлення полотна та одягу. І хоч ми сьогодні, завдячуючи прогресу, отримали значне полегшення у побуті, не маємо права забувати, звідки походимо, як жили наші діди-прадіди… Мабуть, тільки плекаючи наші національні традиції, зберігаючи пам‘ять про минуле та оберігаючи рідну культурну спадщину, можемо називати себе гідними нащадками й продовжувачами славетного українського роду. Бо ж недарма сказано, що хто не знає минулого, той не має майбутнього. Окреме величезне спасибі Марічці Маладиці, яка зберегла й оберігає цю безцінну спадщину, привітно зустрічає допитливих гостей, ділиться інформацією та емоціями, переносячись щоразу, разом із екскурсантами, навіть без машини часу, у минулі роки».
У свою чергу Марія Маладика написала про відвідини школярів такий коментар: «Знову плели тин!! І вперше проводили майстер-клас із ткацтва. Дітям сподобалось! І мені також».
Ідея проєкту «Бабусина хата» виникла в Марії Маладики 5 років тому, коли вона успадкувала будинок своєї бабусі, що 30 років стояв пусткою, повідомивши родині й односельцям бабусі про те, хату зберігатиме не тільки для себе і нащадків, але й для всіх українців, для всього світу – бо тут буде інтерактивний етномузей. Станом на зараз статусу музею ще нема, проте пані Марія залюбки проводить безкоштовні екскурсії для школярів і студентів.
«Бабусина хата» складається з двох кімнат, в одній із яких є піч (п’єц) – досі справна.
Власниця етносадиби зібрала чималу колекцію рушників, які вишивали місцеві майстрині. Також зберігає частину колекції вишитих сорочок, яких у неї майже сотня. Є і зразки автентичного одягу, наприклад, верхній жіночий одяг свита або юбка, головна особливість якого – складки на нижній частині, що були ознакою достатку дівчини. В найбагатших юбка мала стільки складок, що можна було аж дві пошити.
Серед тих, хто у свій час підтримав авторку проєкту «Бабусина хата», – місцевий житель, студент-історик Сергій Петровський, який зараз служить у ЗСУ. Він допоміг частково відновити хату зовні.
Марія Маладика наголошує, що вона берегтиме «Бабусину хату» доки матиме сили, і вірить у те, що з допомогою людей, яким цей проєкт буде цінним, зможе подарувати цій старенькій оселі друге життя.
До речі, ще у 2021 році на ХІV Всеукраїнському конкурсі молодих істориків, де було представлено 400 відеороликів, присвячених темі «Врятувати від забуття», перше місце виборов короткометражний фільм з Тернопільщини «Бабусина хата» від громадської організації «Кобза». Авторкою проєкту, сценаристкою та режисеркою є Марія Маладика. 20 червня 2021 року його презентували тернополянам. Також у «Бабусиній хаті» в січні 2022 року відбулися зйомки фільму-мюзиклу «Вечори на хуторі біля Диканьки», який підготували учасники художньої самодіяльності БК с. Ігровиця.
Леся ЗАМОРСЬКА
