АЛЛА СТЕЧИШИН: «ЯК БИ СКЛАДНО НЕ БУЛО, ДИВИМОСЬ НА ЗВИТЯГУ НАШИХ ВОЇНІВ І, ЗЦІПИВШИ ЗУБИ, ЙДЕМО ВПЕРЕД!»

В Україні традиційно, починаючи з княгині Ольги, впродовж віків складалося, що жінка – це не лише дружина і матір, а й добра газдиня у власній господарці та активна учасниця громадського життя у своїй громаді, регіоні, а то й загалом у державі. Яскравою представницею саме такого жіноцтва, яке завжди було й буде однією з рушійних сил нашого суспільства, є Алла Стечишин – виконавча директорка одразу двох сільгосппідприємств – ТОВ «Агропрогрес Теребовля» і ФГ «Калина Лошнівська», що на Теребовлянщині, яка ще й опікується агропідприємством з іноземним капіталом, котре господарює на землях Монастириської та Коропецької громад. Алла Василівна окрім цього уже майже два десятиліття бере участь у місцевому самоврядуванні, виражаючи інтереси жителів краю в представницьких органах різних рівнів, а нині є депутаткою Тернопільської облради. Це не заважає їй бути турботливою дружиною і чудовою матір’ю. Й до того ж з початку російського вторгнення в Україну ця жінка як невтомна волонтерка всебічно допомагає Збройним Силам України.  Докладніше про це – в інтерв’ю відомої в західному регіоні постаті  – Алли Стечишин журналу «АГРОТУР».

-         Алло Василівно, до того як стати виконавчою директоркою двох агроформувань, яким був шлях Вашого особистого становлення і як керівника агроформування?

-         Вищу освіту здобула в Івано-Франківську, де навчалася у Прикарпатському факультеті Національної академії внутрішніх справ. Тоді в мене дещо похитнулося здоров’я, через що довелося перейти на заочне навчання і паралельно працювати в сільраді. У батька був кооператив у Підгаєцькому районі, в якому трудилася майже сотня працівників, згодом туди й ми  переїхали з Коломиї, що на Івано-Франківщині. Відтоді я 19 років у місцевому самоврядуванні – спершу секретарем, а після цього головою сільради не один термін, заступником міського голови Теребовлі. Паралельно з цим закінчувала магістратуру та аспірантуру в Харкові. Є кандидаткою юридичних наук.

-         Нині у Вас разом із чоловіком спільний сімейний бізнес в агровиробництві?

-         Бізнес у нас справді сімейний: чоловік – генеральний директор, а я – виконавча директорка одразу двох сільгосппідприємств – ТОВ «Агропрогрес Теребовля» і ФГ «Калина Лошнівська». Знаю поле, люблю його, однак це – більше чоловікова турбота, а я переважно опікуюся фінансами, правовим супроводом усіх угод та договорів, працюю з пайовиками. У цьому мені став у нагоді юридичний фах і попередній досвід роботи.

-         Тож до аграрної справи Аллу Стечишин, мабуть, долучив чоловік – Андрій Володимирович? А як Ваша друга половина відреагувала на бажання дружини балотуватися на голову сільради? 

-         Мій батько потрапив в автокатастрофу, після чого невдовзі помер, а мама понад 20 років працювала в Італії. Життя зробило мене самостійною, але не самотньою. Згодом вийшла заміж – мій чоловік Андрій родом з Теребовлі, з відомої хліборобської родини Стечишиних. А стосовно виборів у  2010 році  сільського голови села Лошнів, пригадую, тоді йому в ультимативній формі заявила, що вдома не сидітиму і таки буду балотуватися. Андрій не був в захопленні від моєї ідеї, мовляв це – інший для мене  район, чужі люди, велике село. Однак я таки стала сільським головою і довела, що з цією ношею впораюся. Люди повірили і почали мене підтримувати – кожній сім’ї чи людині, яка зверталася тоді й зараз, намагаюся допомогти як порадою,  так і справою.

-         Маючи чималий досвід у бухгалтерії, юриспруденції та самоврядуванні, Ви, Алло Василівно, й надалі продовжуєте застосовувати набуті знання на практиці для блага місцевої та інших громад?

-          Життя змусило мене багато чого навчитися практично одразу. Потрібно було добре над усім думати, незалежно від того чи це сівба, чи збирання врожаю, чи юридичні та фінансові питання. Училище сільського господарства стало мені у пригоді в освоєнні бухгалтерії. Проходила практику в колгоспі, коли захворів головний бухгалтер і мені довелося освоювати ази цієї професії, зокрема як зводити баланс, а також здавати звіти тощо.

Стосовно юриспруденції, то агробізнес як і будь-яка інша галузь економіки не може існувати без належного правового супроводу. Юридичний фах дозволяє мені консультувати тих, хто потребує допомоги, захищати свої права та інтереси й загалом коректно і в законодавчих рамках вести бізнес.                                 Досі я і в місцевому самоврядуванні, оскільки є депутаткою обласної ради. Чоловік – теж депутат, обранець Теребовлянської громади, до якої входить і Лошнів.

-         Як сімейний бізнес Стечишиних стартував у сільгоспвиробництві? Чи сприятливим був початок Вашої агросправи?

-         Загалом шлях в агробізнесі, починаючи з агрономії і закінчуючи  погодніми умовами, видався  для нас доволі важким. Перший рік був дощовим, що негативно вплинуло на врожайність. Зокрема довелось збирати наполовину гнилу сою. Зрозуміло, що збувати таку продукцію ми не могли, тому її відвозили на переробку і спрямовували на потреби тваринництва. Через ці ж несприятливі погодні умови довелося збирати в січні кукурудзу. Згодом почалися фінансові проблеми і ці негаразди нам потрібно було вирішувати одразу, тобто працювати з банками, брати кредити та максимально утримувати підприємство «на плаву». Ми успішно з цим усім упоралися – не лише даємо собі раду, а й розвиваємося. Нині в нас є три підприємства – ТОВ «Агропрогрес Теребовля» і ФГ «Калина Лошнівська», а також  маємо ще одне підприємство зі шваґром – німцем за походженням Гансом-Альбрехтом Мюллером. Обробляємо майже 4,5 тис. га земель у селах Лошнів, Сущин і Остальці, що входять до Теребовлянської громади, а також в Монастириській і Коропецькій громадах.

-         Яку основу заклали під урожай? За яким принципом формуєте сівозміну?

-         Задля збереження  врожайності і родючості грунтів посівну плануємо на декілька років вперед. Посів залежить від сівозміни,  яку чергуємо за схемою пшениця – ріпак, соя –кукурудза тощо. Якщо якась культура пішла в «мінус», то інша зазвичай йде в «плюс». Зазвичай цукровий буряк практично завжди потребує нових площ, якщо цьогоріч ми посіємо його на 250 га землі,  то наступного виділимо під цю культуру вже 350 га,  однак ще через рік зменшимо посівну площу під нього до 120 га. На оброблювальних землях намагаємось зберігати баланс посівів серед вирощуваних нами культур. Наприклад, якщо під сою виділяємо 750 га землі, то під кукурудзу ця площа становитиме приблизно 500 га. Через наявність у нас тваринництва, практично всі культури із зерновиробництва залишаємо. Навіть попри те, що вирощування того ж ячменю є збитковим, він мусить в нас бути, оскільки ця культура становить основу харчового раціону для свиней.  

-         Для полегшення агровиробництва використовуєте новітні системи грунтообробітку?

-         Ґрунтообробіток у нас різний, частково використовуємо оранку, раз у три роки проходимо всі площі, частково глибокорозпушувачем Ecolo Tiger, а також десь обходимося дискуванням і культивацією. Усе залежить від рельєфу і грунту поля, а також від сільгоспкультур, які висіваємо. В одному з господарств свого часу пробували нульовий обробіток, однак надалі від нього відмовилися, оскільки цей метод для нашої зони не підходить.

-         У своїх господарках розвиваєте не лише рослинницьку, а й вирощуєте доволі затратну тваринницьку галузь.

-         До тваринництва ми підійшли в 2014 році й цьогоріч уже відзначаємо його 10-річний ювілей. Чоловік був проти цього напрямку господарювання, який вважав нерентабельним, бо свого часу працював у колгоспі на заготівлі кормів. Але врешті- решт ми наважились, зупинившись на свинарстві. Спершу для нас тваринництво видалося доволі прибутковим. Усе змінилося з початком повномасштабної війни, за собівартістю ми отримали збитків понад 17 млн. грн. річних.

-         Однак поле врятувало свиноферму – не мали, куди продавати озиме зерно, котре майже все спрямували на тваринництво. Згодом ситуація стабілізувалася, але варто пам’ятати, що тваринництво – це завжди лотерея, як на американських гірках – то вгору, то вниз. Усюди є ризики.

-         Алло Василівно, Ви багато допомагаєте Збройним Силам України. Наскільки мені відомо, займаєтеся широким спектром допомоги оборонцям від російської навали?

-         Мабуть немає жодного українця, який би нині не допомагав ЗСУ. Постійно тримаємо контакт з хлопцями із передової і вони часто звертаються до нас за допомогою. Разом з друзями-бізнесменами, коли є запит від наших захисників на закупівлю чи то автівок, чи то дронів, чи то інших потреб, збираємо кошти, купуємо й доставляємо все необхідне на передову. Опікуємося і пораненими – передавали допомогу на госпіталь, що в Харкові.

Сергій і Люба Бочан, Віталій Марчук, Ігор Семак, нині покійний Андрій Савіцький з фірми Саванді, який, нехай з Богом спочиває, дуже багато робив для нашої Перемоги та допомагав нам аграріям продавати продукцію, також багато і багато інших керівників сільгосппідприємств, які радо відгукуються на потреби ЗСУ. У нас діє Всеукраїнська аграрна рада, до якої входять більшість аграріїв України і в тому числі Тернопільської області. Туди закидаємо інформацію, котру акумулює Андрій Дикун, який працює з логістикою та безпосередньо контактує із ЗСУ. Нещодавно  з Німеччини доставили буси зі стотисячним пробігом. Ремонт і доставка до України нам коштували лише 10000 Євро. Сестра мого чоловіка Надія зі своїм чоловіком – німцем Гансом Мюллером дуже багато привезли нам допомоги медикаментами, харчами, запчастинами до автівок, акумуляторами, зарядними пристроями, одягом як для військових, так і для цивільних – біженців тощо.

-         На чому акцентуєте свою волонтерську діяльність, чого найбільше нині потребують наші бійці?

-         Найбільше потребують дронів  і антидронових рушниць. Ми з друзями постійно збираємо на це гроші. З-поміж них я завжди замовляла розвідувальний дрон за 115 тисяч гривень чи РЕБи, вартістю від 49 до 150 тисяч гривень, але нещодавно зіштовхнулася з тим, що їх немає. Дізналася, що ця продукція викуплена на місяць-півтора наперед. Буває, наші хлопці проявляють кмітливість і використовують ворожі дрони, після того, як їм вдається приземлити їх засобами радіоелектронної боротьби.

-         Ви неодноразово бували на передовій, де навіть потрапляли під обстріли? Чи не страшно було тендітній жінці? 

-         Були випадки, що  мене не пускали, знімали з автобуса на КПП, бо казали, що тут роботу велику роблю, але я все одно вперто туди їхала та неодноразово потрапляла під обстріли. Звичайно, що було страшно, але мабуть сила волі мені передалася від батька, який був військовим льотчиком.  Ця риса характеру допомагає і в роботі, коли варто, використавши при цьому навіть емоції, комусь заперечити, когось направити, вказати на проблему. Після приїзду звідти дуже важко включитися в мирне життя. Думками я ще там, плюс адреналін і безсоння. Побачила два світи, які існують поряд. Своїм людям кажу, щоб вчилися приймати рішення самостійно. На фронті наші воїни переважно самостійно знаходять вихід  з тієї чи іншої надскладної ситуації. Вони не лише  думають як максимально наблизити перемогу, а й вберегти життя своїх побратимів.

-         Сприяючи ЗСУ, Ви як депутат обласної ради й надалі знаходите час і навіть власні ресурси на допомогу жителям місцевих громад. Хоча це інколи викликає невдоволення у Ваших чи то опонентів, чи то заздрісників?

-         Депутатство – моє клеймо і його статус я використовую винятково лише для допомоги громадам і безпосередньо їхнім жителям та для вираження їхніх інтересів в Тернопільській обласній раді. В інтернеті з’являлася інформація, в якій мене звинувачували в тому, що нібито, скориставшись депутатським мандатом, я привласнила собі 128 чи 138 людських земельних ділянок. Зазначу, що в мене з чоловіком аграрний бізнес з 2005 року і ми, наголошую, купуємо в пайовиків землю, яку вони самі хочуть продати. Обробляємо землю, розраховуємося з пайовиками за їхні наділи, сплачуємо зарплату працівникам і податки державі та громадам, а також надаємо допомогу усім, хто її насправді потребує. На щастя багато, хто цим закидам не повірив і люди відписували в моє виправдання. Згодом, усі інші усвідомили помилку і попросили пробачення, ставши до спільних дій в допомозі тим, хто цього потребує, особливо для хлопців, які на війні.

-         Ваше життєве кредо і принципи роботи в агроформуванні?

-         Один ти в полі не воїн, чи коли на війні, чи в себе на агрофірмі, чи на іншому  підприємстві – робота в колективі є спільною. У нас є генеральний і виконавчий директори та два заступники керівника агроформування з рослинництва і тваринництва, є інженер та фахівці з логістики. Усі ми маємо лише одну мету – працювати разом і добре!  Як би складно не було – не опускаємо рук, а дивимось на звитягу наших воїнів, яким набагато важче й, зціпивши зуби, йдемо вперед!

Юрій ЛУГОВИЙ

Останні новини

Всі новини