Є історії, які надихають, є люди, приклад яких показує, що таке справжня відвага, віра та любов до України. Саме таким є Олександр Вовкотеча – уродженець селища Підволочиськ, який відповідно до наказу Головнокомандувача ЗСУ очолив Службу військового капеланства Збройних Сил України.
Олександр народився у сім’ї військовослужбовця. Його батько — підполковник у відставці, а мама завжди була поруч, підтримувала і виховувала у любові та доброті. Змалку Олександр виховувався у християнському дусі. Мама військового капелана ділиться, що важливу роль у його духовному становленні відіграв місцевий священник, отець Михайло Валійон, парох парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Підволочиську (Заднишівці). Тоді, у 90-х, коли в школах ще не викладали християнську етику, саме при церкві відбувався катехизм. Юний Олександр охоче відвідував заняття, допомагав при церкві і вперше відчув Божу присутність у своєму житті. Він добре вчився, закінчив Підволочиську школу №1 (тепер Підволочиський ліцей) із золотою медаллю. З дитинства був спокійний, добрий і порядний, мав глибоку віру і прагнення служити – не лише словом, а й ділом.
Із 2014 року Олександр Вовкотеча пішов на фронт. Війна стала для нього не лише випробуванням, а й ще глибшим пізнанням Бога — серед втрат, болю, братерства та взаємної підтримки. Саме там він переконався, що справжня сила воїна – не лише у зброї, а в душі, яка не зламалась.
Сьогодні полковник Олександр Вовкотеча – начальник Служби військового капеланства Збройних Сил України, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Його брат Сергій та дружина Наталія також є учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь у захисті України. У 2018 році Наталія воювала під Попасною. Це – родина, для якої служіння і любов до Батьківщини стали життєвим шляхом.
Коли Олександр приїжджає додому, він разом із дружиною, дітьми та батьками обов’язково відвідує свою рідну церкву – Успіння Пресвятої Богородиці в Заднишівці. Там – його коріння, його віра, його сила.
Бо місія капелана – це не просто служіння. Це поклик серця. Це служіння Богові й Україні. Це ті, хто допомагають вистояти, коли вже не залишилось сил, хто є оберегом душі кожного українського воїна.
