У доброму здоров’ї та хорошому настрої зустріла своє соте літо одна з найстарших мешканок Збаразької територіальної громади пані Ольга Іщук.
Жінка народилася 12 липня 1921 року на хуторі Григорі, що поблизу Добромірки, тут живе і тепер. Каже, що її нічого не болить, але ноги чомусь уже не слухаються, не хочуть ходити. Уже два роки користується візочком для людей з інвалідністю. Проте пані Оля напрочуд добре виглядає, пам’ятає усі молитви, Гімн України, може перерахувати імена усіх дітей, онуків, правнуків і праправнучки. Через поганий зір жінка недобачає, тож читати їй важко, натомість любить слухати радіо, цікавиться сучасними подіями і любить, коли приїжджають рідні. Чи то по одному чи всі разом, як це було 12 липня. Поважну ювілярку вітали не лише дві доньки, п’ятеро онуків семеро правнуків та один праправнучок, близькі та далекі родичі, а й сусіди, знайомі, представники телебачення.
Завітав до святкового обійстя і Збаразький міський голова Роман Полікровський. Вітаючи іменинницю з особливим днем у її житті, голова громади висловив захоплення її світлим розумом та доброю вдачею, побажав і надалі не розгубити оптимістичного погляду на життя, розповідати дітям та онукам правдиву історію свого життя, яке так тісно переплелося з історією рідної України. А життя було не просте. Довелося пережити втрату чоловіка, близьких, Другу світову війну, підпільно допомагати борцям за незалежну Україну, які переховувались у лісі. Проте завдяки сильній вірі вижила, виростила двох доньок – Ірину і Любов, дала їм належну освіту. Перша впродовж трьох десятків років працювала у Теребовлянському культосвітньому училищі викладачем музики та української мови, оскільки має дві вищі освіти. А Люба трудилась інженером-технологом трикотажного виробництва на Тернопільській фабриці. Пані Ірина пише вірші, видає поетичні збірочки, а нещодавно у неї проявилися ще й художні здібності. У теребовлянській бібліотеці уже відбулись дві персональні виставки картин самобутньої мисткині. Чоловік пані Ірини, Михайло Бачук, у минулому диригент військового оркестру, поряд з дружиною уже 57 років. І це не в останню чергу завдяки тещиній прихильності. Уже й внуки подорослішали. Є серед них один священник, один художник. Словом, добрі зерна засіяла у долю свого роду Ольга Павлівна, зуміла розкрити таланти доньок, закласти у їхні серця щиру любов до рідної неньки України, бути добрим прикладом вірності обраному шляху, життєвій позиції, власним переконанням. Її невгамовна донька Ірина, хоча уже на пенсії, продовжує активно працювати на благо своїх земляків – очолює теребовлянський осередок Громадської організації «Всеукраїнської організації «Суспільна служба України».
Розповідаючи про свій секрет довголіття, пані Оля сказала: «Мабуть, так довго живу тому, що не нервуюся. Хто багато нервується, переживає, свариться, до того все якісь хвороби чіпляються. Треба бути в мирі з собою, людьми та Богом».
Ірина СИСКО
