ЩОБ ПРИВІТАТИ СИНА З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ПОЇХАЛА ДО НЬОГО НА ПЕРЕДОВУ

24.12.2022

10:44:52

Поділитись:

З вервечкою в руці та молитвою на вустах жителька с. Красівка Любов Васусь із Великогаївської об'єднаної територіальної громади разом із хлопцями з добровольчого формування їздила на передову провідати сина.

Ось як вона написала про цю поїздку на своїй сторінці у «Фейсбуці»:

«Я знала, що мій син буде на війні, бо він з дитинства — борець. Я знала, що поїду до нього на війну, бо тижні без зв’язку з сином додали мені більше сивого волосся і прагнення хоч на декілька хвилин обійняти свою кровиночку. Не було ні краплі сумніву чи страху не їхати. Лише чекала першої можливості. А так сталося, що їхали напередодні його Дня народження, тому з тортом та іншими домашніми (його улюбленими) смаколиками ми поїхали. В руках — вервиця, в думках — молитва. Хлопці жартували, що коли я молюся, то їм спокійніше. Дорога важка. Їхали довго, переважно у нічну пору, видимість практично нульова, тому важко було роздивитися звільнені території, та що там накоїла війна. Будинки місцевих не розбиті, тому, дякувати Богу, хлопці мали можливість відпочити після бою не в окопі, а в будинку. Ми приїхали серед ночі. Зв’язку нема, по геолокації, яку скинув син, так і нічого не підозрюючи, ми знайшли їхнє місце тимчасове дислокації.

Ніколи не забуду здивування мого сина, коли він побачив друга свого дитинства, брата і сусіда, які приїхали до нього на день народження на війну. Скажу чесно, цій дружбі я лише по-доброму заздрю. Я сиділа в машині і тільки уявляла, які будуть емоції в мого Андрія, коли він побачить мене. З ним ми були трохи більше години, він не міг підібрати слів, щоб описати своє здивування.

Тільки тепер я згадую, чи чула я там постріли та вибухи. Настільки звикла в той момент до реальності війни, що чомусь не помітила тих звуків. Тільки тепер я згадую, наскільки міцно спали побратими мого сина в той момент, що я так і не познайомилася з ними, хоч везла гостинці від їх рідних з Тернополя.

Я не побачила того жаху війни, який щодня бачить мій син, але я дуже щаслива, що побачила свого сина. Так, як і кожна мати, котра зараз чекає свою дитину з війни, я щодня прокидаюся з мрією, що війна закінчиться вже сьогодні, і всі наші діти повернуться живими і здоровими додому. По-іншому бути не може, бо за нами правда і Бог.

Святкує день народження мій син

Святкує не у барі й ресторані

Святкує з побратимами в бою...

А я святкую в церкві з образами.

Уклінно прошу Матір Пресвяту,

Щоб зберегла життя моєму сину

Щоб захистила від усього зла.

Щоб я побачила живого сина.

Той день настане, вірю свято в це,

Ти повернешся до своєго дому

І подаруєш Україні всій

Таку дорогоцінну Перемогу.