З вервечкою в руці та молитвою на вустах жителька с. Красівка Любов Васусь із Великогаївської об'єднаної територіальної громади разом із хлопцями з добровольчого формування їздила на передову провідати сина.
Ось як вона написала про цю поїздку на своїй сторінці у «Фейсбуці»:
«Я знала, що мій син буде на війні, бо він з дитинства — борець. Я знала, що поїду до нього на війну, бо тижні без зв’язку з сином додали мені більше сивого волосся і прагнення хоч на декілька хвилин обійняти свою кровиночку. Не було ні краплі сумніву чи страху не їхати. Лише чекала першої можливості. А так сталося, що їхали напередодні його Дня народження, тому з тортом та іншими домашніми (його улюбленими) смаколиками ми поїхали. В руках — вервиця, в думках — молитва. Хлопці жартували, що коли я молюся, то їм спокійніше. Дорога важка. Їхали довго, переважно у нічну пору, видимість практично нульова, тому важко було роздивитися звільнені території, та що там накоїла війна. Будинки місцевих не розбиті, тому, дякувати Богу, хлопці мали можливість відпочити після бою не в окопі, а в будинку. Ми приїхали серед ночі. Зв’язку нема, по геолокації, яку скинув син, так і нічого не підозрюючи, ми знайшли їхнє місце тимчасове дислокації.
Ніколи не забуду здивування мого сина, коли він побачив друга свого дитинства, брата і сусіда, які приїхали до нього на день народження на війну. Скажу чесно, цій дружбі я лише по-доброму заздрю. Я сиділа в машині і тільки уявляла, які будуть емоції в мого Андрія, коли він побачить мене. З ним ми були трохи більше години, він не міг підібрати слів, щоб описати своє здивування.
Тільки тепер я згадую, чи чула я там постріли та вибухи. Настільки звикла в той момент до реальності війни, що чомусь не помітила тих звуків. Тільки тепер я згадую, наскільки міцно спали побратими мого сина в той момент, що я так і не познайомилася з ними, хоч везла гостинці від їх рідних з Тернополя.
Я не побачила того жаху війни, який щодня бачить мій син, але я дуже щаслива, що побачила свого сина. Так, як і кожна мати, котра зараз чекає свою дитину з війни, я щодня прокидаюся з мрією, що війна закінчиться вже сьогодні, і всі наші діти повернуться живими і здоровими додому. По-іншому бути не може, бо за нами правда і Бог.
Святкує день народження мій син
Святкує не у барі й ресторані
Святкує з побратимами в бою...
А я святкую в церкві з образами.
Уклінно прошу Матір Пресвяту,
Щоб зберегла життя моєму сину
Щоб захистила від усього зла.
Щоб я побачила живого сина.
Той день настане, вірю свято в це,
Ти повернешся до своєго дому
І подаруєш Україні всій
Таку дорогоцінну Перемогу.
Багато друзів, відійшло від вас,
Вони лишились в пам'яті навіки
То найвірніші друзі, що зустрів
Щоб пам'ятали діти і онуки.
Я горда, сину, – ти у мене є
Всі побратими стали мені рідні
Ми відсвяткуєм день народження твоє.
Як перемога буде, неодмінно.
Ми всі вітаєм, найрідніший наш
Бажаєм миру, мужності, відваги.
Ще вірної супутниці в житті.
Щоби щасливо жили на своїй святій землі.
24.11.2022. ЛюбаВа».
