Гончарі́вка – село у Монастириській міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на сході району, неподалеку (бл. 2 км північніше) автодороги Н18.
Перша згадка про цей населений пункт датована 1785 роком. До 1946 року село називалося Вичілки (Вичулки). До нього приєднана територія колишньої Старої Гути, де в 1939 році проживали 5 українців та 775 поляків.
У 1962–1966 Гончарівка належала до Бучацького району. До 2018 року тут був центр сільської ради. Від 2018 року цей населений пункт увійшов у склад Монастириської міської громади. А після ліквідації Монастириського району 19 липня 2020 року село увійшло до Чортківського району. Про історію сучасної Гончарівки вийшла книга І. Гулея «До Вичілок дороженька» (2000). Щоби дізнатися про те, чим живе це село сьогодні, ми поспілкувалися зі старостою Іванною Парубочою, яка обіймає цю посаду з квітня 2021 року. До того часу вона 10 років працювала в управлінні Державного казначейства Монастириського району, згодом 6 років була бухгалтером в адміністрації. За словами пані Іванни, у Гончарівці зареєстровані до 1000 осіб, а фактично проживає до 700 чоловік. У селі є церква святого архистратига Михаїла (1958, дерев'яна; 1994, мурована, УГКЦ). Функціонують гімназія, де навчається 56 учнів і дошкільне відділення, де одна різновікова група. Працює Будинок культури та бібліотека. – У мене прекрасне село, – наголошує пані Іванна. – Коли я стала старостою, то дуже хотіла, щоби тут розвивався зелений туризм. Бо село Гончарівка – символічна назва, що походить від промислу гончарства. У нас досі є гончарі, що роблять горщики, є люди, які вирощують малину та сухоцвіти, займаються литтям свічок, виготовляють різьблені вироби з дерева. Але війна перекроїла всі плани. Наразі у лавах ЗСУ перебувають близько 20 місцевих жителів. Один нещодавно повернувся з полону. На жаль, є загиблі та ті, котрі пропали безвісти. – На початку повномасштабного вторгнення люди були більш згуртовані, активно волонтерили, були більш співчутливими, – каже староста села. – Зараз, якщо нашим захисникам щось потрібно, то я завжди звертаюся до Алли Василівни Стечишин, чи в офіс ФГ «Калина Лошнівська» у Монастириській до Зоряни Анатоліївни Предко. Жодного разу не отримала від них відмови – чи це була амуніція, чи продукти харчування, чи турнікети, чи взуття, – ми завжди все одержували. У Гончарівці паї місцевих селян орендує ФГ «Калина Лошнівська». Люди задоволені виплатами. Староста зазначила, що спершу село не мало паїв, на відміну від інших населених пунктів. Проте Алла Василівна Стечишин пішла на зустріч людям в цьому питанні. Її фірма орендувала землі на території села Гончарівка і платила орендну плату в державний бюджет, а після децентралізації – в місцевий. У результаті неодноразових зустрічей, зборів, обговорень з населенням Гончарівки та керівниками громади саме Алла Василівна в односторонньому порядку розірвала договори оренди з Монастириською громадою, після чого землі були надані людям та здані в оренду ФГ «Калина Лошнівська». – Нещодавно це господарство долучилося до ямкового ремонту дороги – задували вибоїни асфальтом від траси до села, а це 2,5 км, – додає пані Іванна. – Три машини асфальту оплатила фірма Алли Василівни Стечишин. Також вони завжди жертвують на церкву, коли проводять якісь ремонти. Зокрема два роки тому Алла Василівна була однією з найбільших меценаток на царські ворота. Допомагає і місцевій школі – це і подарунки дітям до дня святого Миколая, допомога дівчатам із кухні – плита, холодильник. Минулого року фірма Алли Василівни купувала хліб для гімназії та інші продукти харчування.
В міру можливостей допомагає і Монастириська міська рада – виділяє щебінь для підсипання доріг, сприяє влаштуванню одиноких людей у геріатричні будинки чи паліативні відділення тощо. У найближчих планах старости села Гончарівка – встановити дитячий майданчик. З такою ініціативою вона звернулася до працівниць офісу ФГ «Калина Лошнівська» у Монастириській. Вони підтримали цю ідею і працюють на реалізацією цього проєкту. – На черзі у нас обкошування цвинтаря котре ми проводимо спільно з церковною громадою та фірмою «Калина Лошнівська», – зазначає Іванна Парубоча. – Церковна громада оплачує роботу, а фірма дає кошти на бензин та інші розхідні матеріали. Перед повномасштабним вторгненням ми провели поточний ремонт Будинку культури. Алла Василівна долучалася коштами. Також завдяки їй поновлювали хрест на символічній могилі вояків УПА. Раз на місяць-півтора вивозять у селі сміття, то дизпаливо для таких потреб дає «Калина Лошнівська». Тому ми щиро вдячні за допомогу і тісну співпрацю Аллі Василівні та Зоряні Анатолівні.
Леся ЗАМОРСЬКА
