Сімʼя Сергія Ворони понад три роки тому переїхала із Запоріжжя на Івано-Франківщину. В селі Дем’янів вони придбали хату, а згодом завели страусів, поні, козенят, котів і кролика. Не маючи досвіду у веденні господарства, подружжя постійно вчиться фермерства, а своє подвір’я, як вони кажуть, перетворюють на місце гармонії між людиною, твариною і спокоєм, пише AGRONEWS.UA.
До війни Сергій Ворона працював у сфері логістики й жив у Запоріжжі. З початком повномасштабного вторгнення чоловік разом з дружиною волонтерив, допомагав військовим. У березні 2022 року сім’я вирішила залишити дім і переїхати на Івано-Франківщину. Спочатку подружжя оселилося у селі Слобідка Більшівцівська поблизу Бурштина. Переїзд був складним — усе довелося починати «з нуля»: облаштовувати побут, шукати роботу, знайомитися з людьми.
У селі довелося освоїти нові навички.
«Було складно. З дітьми, тим паче в селі, коли ми ніколи не палили грубку, не рубали дрова, не садили город. Щось виходило, щось ні», — каже Сергій Ворона.
Сім’я оселилася в будинку, який тимчасово надали місцеві жителі Слобідки Більшівцівської. Сергій вирішив завести господарство.
«Я у людей запитав, чи є сараї, якими можна користуватися. Чи можна в них завести якусь худобу. Мені відповіли схвально. Тоді я поїхав на ринок, купив курочок, качок, щоб у нас було якесь м’ясо», – розповідає Сергій Ворона.
Спершу, не маючи власного досвіду, він з дружиною допомагав сусідам садити город – спостерігали, вчилися, переймали практичні поради. А вже згодом вирішили засадити й свою земельну ділянку.
Восени 2023 року родина Ворон придбала власне житло у селі Дем’янів. У будинку не було води, каналізації, не працювала електрика. Довелося все робити – від санвузла до підключення світла. Сергій каже: було складно, але крок за кроком родина почала облаштовувати свій новий дім.
«Я б сказав, що це не будинок, а маленька дача. Ми тут пробили свердловину, зробили каналізацію, під’єднали електрику. Слава Богу, зі світлом проблем немає. Так потрошки й обживаємося», – говорить Сергій.
Коли будинок став придатним для проживання, подружжя почало впорядковувати подвір’я, бо воно було занедбане. Тож, за словами Сергія Ворони, протягом першого року життя в селі він втратив 26 кілограмів.
Попри втому через фізичні навантаження, у Сергія почало з’являтися бажання змінювати простір навколо себе – не лише впорядковувати, а й наповнювати його чимось незвичним. Так народилася ідея завести страусів.
«Я б ніколи не подумав, що житиму в селі, займатимуся городом і що в мене будуть тварини. Мої всі родичі, мабуть, досі шоковані, що в нас є не те що страуси, а й кінь – різні тварини. Коли ми сюди переїхали, дружина перший раз у свої 40 років побачила корову», – говорить чоловік.
Ідея купити страусів у подружжя визрівала давно. Подорожуючи Україною та за кордоном, Сергій з дружиною часто звертав увагу на нетипові господарства. Тепер у їхньому дворі живуть два дорослі страуси та четверо страусенят.
Щодня вони потребують догляду: зранку їм дають овочі, зернові та подрібнену свіжу траву. Сергій ріже її на січкарні. У птахів уже є свої звички, наприклад, вони люблять танцювати, особливо зранку.
«У перші дні, коли вони почали танцювати, то так виходило, що більше я відкривав їх, випускав, годував. І я дружині постійно кажу: вони танцюють, вони танцюють. Вона не бачила. Дружина йде їх відкривати – у неї не танцюють. Я йду відкривати – в мене танцюють. Згодом і вона побачила. Це – дуже цікаво. До речі, малята теж танцюють. Маленькі, а в них уже є такі елементи», – каже Сергій Ворона.
Окрім страусів, на подвір’ї родини Ворон мешкають ще кілька улюбленців. Зокрема, шотландський поні, на кличку Ніка. Це — фаворитка Сергія. Разом вони гуляють пасовиськом, і саме з нею чоловік знаходить спокій і тепло.
«Ніка дуже любить моркву і яблука. Ветеринар радив багато яблук не давати — два, три, чотири – то максимум. Мені подобається, як вона ходить, як бігає. Я сідаю, слухаю, як Ніка хрумкає траву. Обіймаю її, гладжу і просто потрапляю в інший світ», – розповідає чоловік.
Поні має свої звички й примхи: обов’язково мусить бути на випасі та пити лише свіжу воду.
«Постійно свіжа вода, і що цікаво – ставлю воду Козі й Ніці. Якщо козеня поп’є водичку – Ніка вже її пити не буде. Постійно доводиться їй воду міняти», – каже Сергій.
Подружжя має ще трьох котів і кролицю Нюшу, для якої Сергій уже підшукує пару. Усі тварини – не просто улюбленці, вони – частина сім’ї.
Козеня Козя взяли ще зовсім малим. Його вигодовували з пляшечки.
«Днями у нас з’явиться ще одне. Теж будемо годувати з пляшечки», – каже Сергій з усмішкою.
З появою тварин родина вирішила відкрити своє подвір’я для всіх охочих. Люди приходять подивитися на страусів, погладити поні, погодувати козеня.
Сергій розповідає, що до них часто приїжджають сім’ї з дітьми, щоб відпочити, поспілкуватися з тваринами, побути на природі та бодай на мить забути про міську метушню. Це – благодійна ініціатива, але охочі можуть залишити свій внесок на утримання тварин.
«Хотілось би подарувати частину тепла людям. Зараз дуже важкі часи. Я вважаю: всім зараз більше треба бути на природі — спілкуватися з тваринами, прогулюватися, бути просто добрішими», – говорить Сергій Ворона.
Також чоловік запрошує на відпочинок родини військових, ветеранів, дітей загиблих і зниклих безвісти військовослужбовців. Сергій каже: у такі часи людям потрібні спокій і контакт з тваринами.
«Сім’ї військових і військовослужбовці, які проходять реабілітацію, до нас вже приїжджали. Запрошуємо усіх. Вхід – вільний, немає ніякої оплати, люди приходять, бавляться», – розповідає Сергій.
Подружжя й надалі планує розвивати своє господарство. Вони хочуть завести ще більше тварин і перетворити подвір’я на справжній контактний зоопростір. Наразі – це хобі, яке приносить їм радість, а найголовніше – можливість ділитися теплом з усіма, хто приходить до них.
