На берегах річки Сновида, за три кілометри від м. Скалата, розкинулося село Городниця. Поблизу розташовані комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Музикова скала» і ботанічна пам’ятка природи місцевого значення Скалатська степова ділянка (0,5 га). На території 3,1 квадратних кілометри є 270 жилих дворів. Тут мешкає 1020 чоловік. Від вересня 2015 року Городниця увійшла у склад Скалатської міської громади. Шостий рік старостою працює Ігор Щебивовк.
Діяла читальня «Просвіти»
Поблизу населеного пункту виявлені археологічні пам’ятки культури кулястих амфор та черняхівської культури. Перша письмова згадка датується 1559 р. Відомі дві легенди щодо походження назви цього села: перша – від слова «гóрод», яким у середньовіччя називали укріплене поселення (містечко чи місто), друга – від горóдів (очевидно, тих мешканців, які селилися поблизу Скалатського замку).
У 1781 р. поселення згадане в акті про право на власність колишнього королівського маєтку, на підставі договору про його купівлю-продаж Альбертові Мархоцькому. У 1783 р. Городницю купив Юзеф Баворовський, від наступного року село належало Вікторові Баворовському.
30 липня 1850 р. у селі відкрили школу. Раніше тут була однокласна парафіяльна школа, що почала функціонувати після дяківської. 17 червня 1902 р. заснували читальню «Просвіти». У 1905 р. вона об’єднувала 48 осіб, у бібліотеці налічувалось 198 книжок. На початку Першої світової війни просвітянський осередок припинив діяльність. У визвольних змаганнях 1918–1921 рр. брали участь 30 чоловіків із Городниці.
Від 1920 р. село перебувало під владою Польщі. Функціонувала чотирикласна школа. 1925 р. відновила діяльність читальня «Просвіти». Відтоді діяв мішаний хор, гуртки – театральний та «Хліборобський вишкіл молоді», ансамблі – танцювальний і музичних інструментів.
У 1937 р. споруджений будинок «Просвіти» з просторою залою, бібліотекою і крамницею. Тоді ж зведений польський Народний дім. Упродовж 1934–1939 рр. Городниця належала до ґміни Остап’є.
Видобувають камінь-вапняк
У 1939 р. із приходом радянської влади створили сільську раду, а через рік 1940 р. примусово організували колгосп. У Червоній армії на фронтах німецько-радянської війни загинули 18 місцевих жителів, 28 пропали безвісти. За звинуваченням у причетності до ОУН і УПА на різні терміни ув’язнення засуджені 9 мешканців села, з них станична Городниці Марія Шевчук – до розстрілу.
У 1950 р. у селі знову примусово створили колгосп, який через 9 років приєднали до колективного господарства у Скалаті. Від 1970 р. при ньому працював кар’єр із видобування каменю-вапняку. На початку 1990 р. створене господарство «Золота нива», котре розпаювали у 2000-2005 роках.
Наразі паї селян обробляє ФГ «Щедра нива» (керівники – брати Михайло і Роман Гирон), поблизу села продовжують видобувати вапняк ТОВ «Кар’єр Городниця» (директор – Руслан Гладин). Активну участь у житті села бере також депутат Ігор Фойт.
Діють ЗОШ І-ІІ ступенів, де навчається майже 80 дітей, дитячий садочок, котрий відвідують 20 дошкільнят. Функціонує Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, три торгові заклади.
Одна церква – дві конфесії
У Городниці є церква Успення Пресвятої Богородиці (1935), «фіґура» Матері Божої (1991), хрест-«фіґура» (1866, відновлений 1991), капличка (1999), Будинок молитви ХВЄ, пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985), символічна могила борцям за волю України (1990), пам’ятний знак воякам УПА.
До речі, у селі за допомогою дружини Емілії Турчин 40 років переховувався діяч ОУН і УПА Ілля Оберишин (1921-2007), який є автором книги «Півстоліття у підпіллі». У 2007 р. у Тернополі видана книга Е. Турчин-Оберишин, Я. Дацківа та О. Сулими «Городниця – село в Медоборах».
Минулого року у Городниці відремонтували центральну дорогу. Цього року за спонсорської допомоги ФГ «Щедра нива» та ТОВ «Кар’єр Городниця» облаштували автобусну зупинку. До кінця 2021-го планують зробити огорожу довкола сільського цвинтаря.
Зі слів старости, село повністю освітлене. Сміття вивозять централізовано щопонеділка.
Леся ЗАМОРСЬКА
